Ніщо так глибоко не зачіпало мене дуже давно. Некольорові фото Доно

Ніколи не думала, що прив'яжусь до Фанні Прайс, але якщо поглянути на неї з іншого боку, то стають виразнішими й приємнішими і її характер, і їхні з Едмундом відносини. Чомусь саме коли уявляєш її вищою на зріст, а головне самостійнішою й самодостатнішою (як в момент, коли їй дали самостійне доручення і вона потрапила під дощ), вчинки й спонукання, якими вона керується, стають очевидними. А ніжність Едмунда безперечною та належною.
Вона, звісно, не Ен Еліот, але явно приємніша за Емму Вудхауз

Ирина Смирнова

Суміш запаху ялинки, що взявся невідомо звідки та аромату м'ятного чаю

Цього року я сповна прожила в святковому настрої. Свята навіть іще не прийшли, а я вже повна. А як подумаю, що веселощі, події та відвідини і не починались - почуваюсь так, ніби переді мною стоїть цілий мішок подарунків, хоча я вже вбрана у нову сукенку, на телефон одягнений чохольчик із бамбуку, а поряд сидить фірмова м'яка іграшка з Кореї зааа... за певну суму - подарунок Енді.
Сьогодні передивлялась іще один чудовий та істинно різдвяний по духу фільм, якого, тим не менш, немає в Переліку Різдвяних Фільмів

Вам письмо / You've Got Mail

Боротьба теплих, родинних книгарень з дешевими, практичними і догідливо-послужливими книжковими супермаркетами, які, тим не менш, не можуть допомогти знайти особисто вашу книгу.

Фільм-спростування сучасного принципу роботи: "Нічого особистого. Це тільки... ". А в Слові сказано "все у вас нехай буде з любов'ю". Героїні радять в час боротьби та нервового виснаження говорити собі, що це просто життя і нічого особистого, але ж "як можна змусити себе до цього? Все у житті починається з особистого ставлення!". І таким чином вона змогла вивільнити з-під закостенілого панцира прагматизму, чуттєву душу, не надто обласкану невидимими цінностями

Може я давно не дивилась повнометражки; може це "схоже на індійський фільм" чи "стрічка для п'ятиклашок", але фільм Викликав емоції, зігрів і потішив. Чи, скоріше, "історія молодості". Решту, можливо через акторів, а чи проблема в надмірній драматичності - я не відчула. А от якби головних героїв зістарили, а не замінили.. о, так, тоді б стрічка увійшла б список особливих. І проте, самий початок - це море й простір - схиляє до очікування чогось хорошого

Лучшее во мне / The Best of Me

Про простого хлопця із бандитської сім'ї, який, тим не менш, мав голову і серце. І те, що він мав, Бог дав йому шанс не втратити і розвинути. Стійкість у власному баченні й хоробрість його відстоювати привела хлопа в місце, яке згодом подарувало йому сім'ю. Не кровну. Але хіба кров має значення, коли існує необгрунтована, але беззаперечна душевна близькість?

(для особливо чутливих: прямий хепі-енд відсутній. Але філосовський реалізм його заміняє)

http://instagram.com/p/xCRsTHjYro/

Передивилась "Мед и конюшину". Лише вдруге, хоча анімеха була з тих, які запам'ятались, як щось, що знає тебе дуже добре.

А тоді пригадалось, як давно і сильно бажала переглянути "Вовчиця і прянощі". Ооо, це епопея в житті! Світ у 13 серій, що глибоко торкається язичницько-міфологічно-древньої частини мене. І музика! О, музика, це окрема частина.

Столиця гідно і ласкаво простягає мені свої втішності, і я їх радо приймаю й пускаю в себе. І однією з переваг повернення є можливість посумувати за залишеними й відчути, що це не належність, а дар і ти ним трепетно дорожиш та його жадаєш

Кто быстро понимает, тот бысто решает и быстро действует Д. Остин

Мир є цінністю, але потрібно дивитись, які цінності і які кроки для миру людина пропонує

Важко стриматись і не міняти вигляд більше 2 днів

Сон до мене не прийшов. А тому, друга ночі, а я набрала книг і збираюсь читати. Таке приголомшливе відчуття свободи, що аж дихається вільніше

Карамельні неко, печеньки і копі

Привіт, бложик! У нас поповнення в родині. Тепер я писатиму тут не із Соли, а з Шими - Samsung S4 mini. В неї майже паперовий екранчик, що не тисне на зір. Нам втішно дружити))))

- Море, как море. Может оно не кажется мне красивым потому что на душе тяжело?...
- Не потому, сынок. Просто с утра тучами заволокло. Морем нужно любоваться именно тогда, когда на душе тяжело. Просто смотреть
"Баракамон"

Чуть слышный шелест -
Сквозь прореху в порваных седзи
Смотрю, как падает снег...

БЫТЬ СВОБОДНОЙ — ЗНАЧИТ ЖИТЬ, повинуясь интуиции, не причинять никому боль и не судить людей за их ошибки
(с) Анжелина Джоли

Чинити правильно це зовсім не значить себе ламати. Так роблять лише ті, хто захоплюється самовдосконаленням. Але, на мою думку, САМОвдосконалення є небезпечним. Можна загратись і забрести не туди або понівечити власну душу
Благодать дається людині, як частка Бога, а отже й Його погляду на речі. Таким чином у нас, образно кажучи, живе дві істоти, два усвідомлення. Я знаю, як мені простіше, вигідніше, зручніше й потішніше і мені хочеться вчинити так. Це як іти за течією. Проте від такого догоджання ненапруженості швидко втомлюєшся, ніби тебе кидало у воді в різні боки.
Але в тобі живе й інше бажання. Ти душею відчуваєш, що це здорово для життя й людей, і для тебе в першу чергу. Ти хочеш щоб було саме так, бо тоді щось в тобі піднесеться. Але, чомусь, щоби зробити саме цей вчинок, потрібна певна доля мужності. Вона потрібна навіть тоді, коли ніби немає жодних перешкод.
За власного досвіду: для того, аби вийти на світло, також потрібна хоробрість. І чимала хоробрість. Це ніби як переступити поріг, за яким від тебе вимагатимуть відповідальності. Хоча, навіть якби й так, міра цієї відповідальності не зрівняється з мірою того благого душевного стану, яке тебе осяє в цьому світлі. Головне знати, навіщо ти в нього ступив і що це справді твій вибір та твоє бажання; ти не гризтимеш себе за нього й не вагатимешся. Не дарма Бог закликає до твердості, Він краще за нас знає, як необхідна вона для здоров'я духу

Скупість і жадність - дві різні риси. Скупий скупиться для всіх і для Себе також. А от жадний зажимає кошти свої, Чиїсь, на віддачу, але тільки і виключно для інших; для Себе він не жаліє Нічого

Жінка стала універсальною. В ній залишилась її жіноча ніжність-любов, її зовнішня привабливість/жіночність, вона не втратила своєї сексуальності, але при тому перейняла й чоловічі . функції. Навчилась тримати молоток, водити авто, фінансово утримувати сім'ю. Чоловіків убила глобалізація, місто. Живучи на природі, в складних умовах, де необхідна була їхня фізична сила, витримка й психологічна стійкість - вони проявляли себе, загартовувались й жінки не могли ними не захоплюватись, їх не поважати, а отже й не кохати. Місто зробило їх винатковість непотрібною. Вони стали жалюгідними. А із силою духу в них зникла глибина душі і можливість прийняти жіночу ніжність до них. Їм став потрібен тільки інтим та догляд. Жінки почали їх за це зневажати. Коло замкнулось

Гнів це є образа Робиш для людини, чекаєш віддачі/вдячності, не отримуєш, говориш "навіщо мені це треба?!". І тут з'являється інше, справжнє і не заїжджене значення виразу "робити добро заради Бога". Якщо сприймати Його, як все, що тебе оточує - люд, природа, Всесвіт - і пам'ятати, що все сказане й вчинене має свою вібрацію та енергію й назавше залишається в пам'яті простору (от тобі й "Пам'ятна Книга"), то не хочеться записувати у цю "пам'ять" негатив. Сприймаючи світ в цій призмі, очікування вдячності за добре ставлення здається жалюгідним

Я все думала: чому Бог завше так чує тата. Він часто егоїстичний, безвідповідальний, а були й гірші часи. Раніше цю Божу чуйність списувала на татову беззастережну, безапеляційну, безстрашну віру. Але щось не давало мені до кінця заспокоїтись на цьому поясненні. І, здається, я знайшла ще одне, яке з'явилось після власного досвіду. Через свою "неідеальність" тато дуже поблажливо ставиться до вредності й недобрих вчинків у інших. Такий підхід дарує спокій і його душі й іншим це послуговує

Скупість і жадність - дві різні риси. Скупий скупиться для всіх і для Себе також. А от жадний зажимає кошти свої, Чиїсь, на віддачу, але тільки і виключно для інших; для Себе він не жаліє Нічого

Кодама ( яп. 木霊, яп. 木魂 или яп. 谺) — в японской мифологии дух дерева либо само дерево, в котором живёт этот дух. Запаздывание эха в горах или долине приписывают деятельности кодама, в связи с чем слово «кодама» получило значение «эхо». Для выделения этих деревьев также используются священные верёвки симэнава

У цьому й полягає сила чи слабкість людини. В здатності знести свою провину чи помилку не зламавшись, це збайдужівши, не перекладаючи її на когось і без виправдань. Визнати, знести, а потім виправитись чи спокутувати. І це не я дурненька чи зациклена, це дійсно проблема кожного

Коли моя прабаба прийшла в це обійстя, глик вже стояв на ньому, такий же старезний і понівичений, яким його пам'ятає мама, яким пам'ятаю я. Через 80 років його зрізали за вимогою вічно-ненаситного сусіда. А зараз мама палить в грубі і, коли їй трапляється дровиняка з глика, вона розуміє з якого саме. А потім дядько забере попіл на те ж обійсця і навесні розкидає по городі. Це й є круговертя життя. Майже вічного. І жаль цієї Землі з її пам'яттю...

Місто, цивілізація, капучіно в кав'ярні, вечірні вогні, морозне повітря й затишок теплого дому по тому... Починаю скучати за цим...

FREEDOM★
BE FREE

Не кожному кораблеві бути фрегатом. Без шлюпок також не дістатися берега

Зміни - то не завжди приємно, але геть завжди цікаво. Двох років достатньо, щоб усе залишалося без змін. Коли довше - воно мохом береться

Руки печуть - поапчалась із Кнопою, покусали мене. Сонце заглядає у всі шпарини і відбивається в медовій водичці парфумів на поличці над ліжком.

FREEDOM★
BE FREE

Одну церкву відвідували лише статусні й заможні люди. Але прийшов туди один простий чоловік і запитав у священника: - Чи можна й мені приходити у цю церкву? - Тиии, сходи додому, помолися і запитай у Бога, як тобі правильно вчинити. Минув тиждень, чоловік повернувся у храм і священник його запитав: - Ну, що відповів Бог? - Сказав, що й Він вже років з п'ять не може сюди прийти

А взагалі, я, навіть, скучила за Києвом, вже. Можливо вважаючи це своєрідною зрадою чи не повною правдою, хочеться уточнити, що я не хочу повертатись туди, а просто з теплотою і - чим далі, тим більше - з бажанням згадую... рискання в інеті?... о_О ..мабуть так, але не сам процес, а можливості, які відкриваються при його наявності. Вливання нової інфи, пошук цікавих речей, а ще.. люди. Коли знаходиш чіюсь цікаву, Особисту розповідь, її індивідуальне викладення й підбір та розташування речень. А потім коментарі до цього, такі ж теплі і живі... Я дуже скучила за цим.
Скучила за походами по ТРЦ (хоч, з погляду на економічну ситуацію в країні, боюсь і печалюсь тим, що не зможу жити так, як досі. Втім.. якби тільки печалі  - аж соромно - хтось не зможе жити взагалі).
Просто за самим містом, його пагорбами, Рікою і видом на лівий берег. МоЇм, Одухотвореним, Духовним містом, Древнім - те, поряд з яким я живу зараз, прирівнювати було б жалюгідно, не зважаючи на весь його істинний комфорт, милий затишок та розслаблюючу простоту.
Врешті-решт і найбільше: я скучила за блогом. Звісно, коли 2 роки сидиш в мегаполісі, теми й джерела натхнення якось виснажуються. Але коли повертаєшся після піврічної відсутності і знаєш, що в тебе є чого чекати (нового від'їзду навесні), то, навіть, радий тимчасовій цивилізації.
Благо, з тих друзів, яким би не сподобались ці слова, блог читає єдина Жужу, а вона у нас "навчилась відпускати людей безболісно і приймати тоді, коли вони самі того захочуть" ;)

Існує одна символічна підвіска, бажана і надихаюча. Знайти її можна за словом wishbone. Походження її в реальності, не надто поетичне, але про це можна й не згадувати. Взагалі, походить ця забава, якщо не помиляюсь, з Америки. Але, як виявилось, і наші старожили розважались цією грою.   

Когда–то давным–давно курицы еще
росли сразу целиком, а не отдельными
окорочками. В этой синеватой целиковой курице
где–то в районе груди была
специально обученная косточка,
которая называлась "бери и помни".
Курица, пожалуй, при жизни и не знала,
что у нее есть такая косточка, думала:
ребра, талия, гузка, все! А все дети в
семье знали! Дети готовы
были есть куринный суп с макаронами
и плавающими полукружиями
морковки, только бы добраться до
"бери и помни"...
Потому что "Бери и помни" — это игра
для двоих на неопределенный
промежуток времени. Косточка эта
напоминала русскую "Л". Каждый из двоих брался
за свой кончик косточки и тянул. Это
был Ритуал! Когда косточка ломалась,
оба прищуривались, пристально
смотрели друг на друга и говорили
"БЕРУ и ПОМНЮ!". Как клятву! Это
значило: игра началась...
Интереснее и сложнее всего играть
было с папой, потому что он почти
никогда не забывал. И нужно было на
время стать взрослым и терпеливым.
И выждать хотя бы полчаса, а лучше —
продержаться до вечера, потому что
только маленькая, глупенькая Галка
сразу пытается втюхать тебе что
угодно, начиная от мячика и
заканчивая конфеткой*, в надежде,
что ты уже забыл... А ты с хитринкой
берешь все, что она тебе протягивает,
но каждый раз говоришь: "Беру и
помню", и она успевает только рот
открыть в надежде вставить свое
"Бери и...". Потому что если ты взял из
ее рук что угодно, и не сказал
положенное "беру и помню", это
значит, что ты ЗАБЫЛ! И если она при
этом не забыла и произнесла: "Бери и
помни", все! Ты проиграл!
С папой же нужно было действовать
по–другому. Сразу после того, как
сломал косточку, нужно было уходить
к себе в комнату, писать на бумажке
крупно "Беру и помню!" и уходить из
дома. Гулять! А когда вернешься,
видеть текст, вспоминать и идти
проверять, что делает папа. Лучше
всего, если он что–нибудь
ремонтировал. Тогда можно было с
чистой совестью подать ему отвертку,
выждать с замиранием секунду, и не
веря своему счастью, честно глядя в
глаза, промолвить: Бери и помни!!!
И тогда папка даже больше тебя
радовался, что ты его надул, и пару
раз подбрасывал в воздух. И ты
понимал: проигрывать — это тоже
весело!
Теперь непросто найти целиковую
курицу, лениво искать в ней косточку, а
чтобы ее разломать, нужно суметь
оторвать сына от ноутбука, что — ох —
непросто. Вот и растут, не умея
терпеть, планировать, выигрывать и
проигрывать... Или умея, но как–то
совсем, совсем по–другому... И все
забывают. А ты — берешь и помнишь...

Коментарі:

Doddy: тоскливо так стало...
Напомнил.

SecretFace: незаметно подмените
тоску светлой грустью

В малюванні також необхідна свобода. Внутрішня. Навіть, коли ти просто копіюєш чієсь творіння. Можна годинами битись над ідентичним відтворенням - і все вийде. Але живого духу не буде в цьому малюнку. Дозволь собі вільність, власний прояв та бачення і лінія сама, інстенктивно піде куди слід й виглядатиме найодухотворенішою, найприроднішою і живою

Слід від літака, як комета,вимальовується в небі поряд з ледь помітним серпиком місяця на передсутінковому небі.

FREEDOM★
BE FREE

Один гарбузик мав бути лячний, інший - милий. Але.. не склалось. Лячний спочатку вийшов застудженим у якого повело лицьовий нерв. Але після поправки він став просто здивованим і викликає щирий "гигик". А у "милого" випав вампірський зуб, його причепили на сірник, він став довшим... коротше, спросоня на нього краще не дивитись...

В моїй хатинці пахне гарбузом: вирізаємо писочки гарбузів на Хелоуін.
А завтра буде In Noctem

Людина формує свою долю сама. Це значить не те, що вона всемогутня, а те, що все залежить від її внутрішнього стану. Який у неї він, таким вона сприймає і навколишній світ. Якщо людина наповнена радістю і вірою, то й складнощі не будуть лякати її настільки, щоб паралізувати волю для нових звершень

З дитинства мала категоричне переконання, що привабливість завада прояву особистості. А надто, її розпізнаванню сторонніми. Якщо ж людина таки не може не звертати увагу на зовнішність (сама мусила визнати, як важко побороти вплив зовнішності на нашу підсвідомість), то я волію аби її погляд тішило те, як хто тримається, як розмовляє, як рухається і, навіть, як одягається - це також прояв індивідуальності. Але не на правильні форми, наявності яких ми завдячуємо лиш природі, але, забуваючи про це, пухнемо від марнославства

Односторонняя любовь - тоже полноценная

Ты держишь чье - то счастье в своих руках.

FREEDOM★
BE FREE

Мало-що виглядає настільки красиво й викликає такий спокій та відчуття свіжості, як все такий же білий сніг на тлі ще червонуватого, вечірнього неба. "Зимування" за містом

Не відчутно який день, не відчутно який час. Прокинутись о шостій ранку під страшний буревій зі снігом, віддати подругу всього життя у заміжжя і лише о другій половині дня усвідомити, що відбулось й засумувати через безповоротність

Англійські манери або стиль спілкування 19 ст.

Вони були дуже ввічливими й порядними. Ці риси і звичаї того часу зобов'язували їх спілкуватися з кожним, чий маєток розташовувася поряд і хто підходив їм по статусу та вписувався в рамки тієї ж порядності. Але відповідність цим критеріям аж ніяк не виключала самодурство, пихатість, самовиставляння й нахабне керування іншими, яке видавалось за турботу. І, наскільки б неприємними не були такі люди, доки вони не переступали межі, їх мусили терпіти. Припинити спілкування з найнабридливішими було дуже непросто. Тому тодішні жителі мали дуже корисну рису поводження, якій ми розучились. Вони нікого не повчали і, навіть, не намагались уникати. Просто, кожному віддавалась його ніша, він мав право висловлюватись як йому завгодно, решта перечікувала його монологи і спілкувалась собі далі. Таким чином тверезомислячі уникали власної дратівливості (не заводили себе передиркуванням) і зберігали, як свій душевний спокій, так і хороший настрій

Жить по принцыпам - все сложнее. Но мудрые принципы - как ножны. Они не настолько остры, чтобы кого-то ранить, но могут скрыть даже самый острый нож, чтобы никто не поранился.

Чем меньше тебя любят, тем заметнее. А большую любовь разглядеть не так просто

"Зеленый скальпель"

Ще одна довга теорія

Подавляти в собі негативні емоції - небезпечно. Не знайшовши виходу, але будучи заміненими фразою "та ладно!", вони не заспокоюють, а лиш викликають гірку усмі´шку, безсилий, ниючий сум, накопичуються й створюють чудовий грунт для затяжногої туги та невдоволення життям. Єдиний вихід, це, не подавляючи його насильно, згадати, що нещодавні теплі моменти є ціннішими і таким чином розчинити його. Це створює контраст: ти маєш не лише цей жалюгідний негатив, а й щось набагато краще; і так стаєш вищим над прикрощами й сильнішим. В "Братах Карамазових" говориться: "страх порождает ложь". Тому не слід собі брехати, що все ок. Коли визнаєш проблему, її стає реальним вирішити і, навіть, простити себе за неї. Может лучше не уничтожать зло, а растить добро? © Антуан Де Сент-Экзюпери

Просто теорія, не надто відшліфована

Є чоловіки, які замислюються й аналізують свої та чиїсь емоції. Є й такі, що цього не роблять (і вони в переважній більшості). Але, в будь якому випадку, вони не присвячують цьому заняттю стільки своїх зусиль та думок, як жінка. І в цьому не полягає її жалюгідність чи його недолугість. Просто так створені ми: більш і менш емоційними. Проблема ж полягає в іншому. Жінка не може прийняти такої "сухості" чоловіка, тому вимагає того, що він дати не спроможний, а не отримуючи, порушує мир в сім'ї. Чоловік, помічаючи, що жінка більш.. аналітично мислить в емоційному аспекті і, таким чином, знає про нього те, що й він сам не може конкретизувати і висловити, хоча б для себе - він лякається. Починає підозрювати її у повсюдному знанні, а відтак і в підступності. Таким чином створює ілюзію її нещирості і на порожньому місці обмовляє жінку, чим наносить образу, навіть тій, яка не вдається до підступності

"Любов ні за що" - це значить не те, що у об'єкта любові немає рис чи чеснот за які його можна любити. А те, що один любить іншого не за те, що "інший" щось для першого зробив. Більше того: попри те, що той не зробив нічого

На осінь часто нарікають, ніби, вона є порою вмирання. Але, як вона може мати настільки похмурий сенс? Осінь мальовнича. Хіба іще якась пора викликає в нас таке захоплення своїми барвами і грою сонця?
Натхненна. Коли дмуть її вітри, здається, ніби тебе кудись кличе і хочеться діяти.
Затишна. В цю легку свіжість, під ці запахи прілого листя й сухих квітів, аж підстрибуєш від думки, що: от зараз завариться твоя кава і ти вийдеш з нею, закутана у теплий светрик-туніку, в двір, за круглий, дерев'яний стіл писати, малювати, поетизувати, фотографувати.

Я не заперечую, що весна більше асоціюється з життям, бо пророкує не очікування й холоди, а надію на якнайшвидші радості. Люди починають порпатись в землі і це також нагадує про новий етап. Але: осінь пріоритетніша для садівництва. І, навіть, якщо саджають навесні, готуються до цього іще з осені. А взимку бруньки на деревах визрівають. Як і озимина під снігом. Тож, в природі немає смерті, лише сон.

Я замислювалась про відносність: осінь не люблять ті, хто зовні оптиміст, але всередині має сум. А тепер засумнівалась щодо себе: може це я боюсь віддаватись, довіряти і надіятись на радість та життя (весну), з усвідомленням доволі швидкого їх зникнення (літа всього 3 місяці)?
Але, як би там не було, легкий сум-меланхолія не повинен сильно нашкодити. А от страх слід викорінювати вірою. І осінь тут ні до чого

Про почуття.
Не варто дослухатись до будь яких правил: "як потрібно ставитись до того", "чому не повинно радувати інше". Існують лише наші відчуття й емоції. Невідомо впливають на нас непомітні чинники, проаналізуввти їх не завжди виходить, але вони є саме такими, і з ними мусиш рахуватись. Та й варто, бо душа підсвідомо знає на що відгуватись і що їй потрібне

Жалість без поваги є не жалістю, а відчуттям жалюгідності; саме її боїться більшість, стверджуючи, що "жалість - погана емоція". Якщо є повага - достатньо сильна, щоб її можна було відчути, а не просто знати, що вона десь є чи бути має -, то жалість не несе жодної шкоди. Вона перемежовується з ніжністю і підсилює почуття

Випробування й обов'язки - це дар від Бога. Тому що тільки вони є працею, яка варта життя, на неї витраченого

Людина могутня. Але тільки у злому. Швидко й легко їй даються тільки ті справи, які віддаляють її від людського образу; бо з ними вона ніби скочується з гори.
Коли ж намагається йти світлим шляхом, ніколи не скаже про себе, що вона велична, сильна й славна, бо знає, як дорого й важко їй дався кожен добрий крок. І коли цю важкість переживаєш, похвалитись нею рідко коли є бажання, бо для себе самого мусиш визнати: "який я нікчемний, якщо так тяжко це зношу", "як я втомився", і "скоріше б це закінчилось"

Цей тиждень був самим довгим за багато років. Жужу вирішила влаштувати собі "лікарняне" і не вийшла на роботу. Всі дні були сонячними. По ранках ми разом пили каву. Зустрічались кілька разів на дню. А вечорами дивились Міядзакі або Остін. Ходили в осінній ліс і підставляли обличчя вітру, що ніс на нас запахи далей. Споглядали павутиння заплетене крізь гілки, що веселкою вигравало в променях. І жовто-зелене листя, пронизане низьким сонцем й від цього сліпучо-яскраве. Нюхали опале листя, а воно пахло медом; потім Жю кілька днів, де б не ходила, думала над цією загадкою і висувала мені різні теорії. Окрім того, що він був найдовшим - здається, довшшим за саме літо - він був і найпрекраснішим, завжди осяяним і ясним. Так склалось, що мало-хто інший, за цей час, виникав на обрії, тому це був виключно наш час

Слухаю ОЕ "Віддам", "Невидима сім'я" і дивлюсь на зорі крізь вікно. Можливо, востаннє, в цьому році, бачу їх на ясному, соловіївському небі...

Допиваю вчорашнє какао після татової позитивної розповіді, і під прекрасне, осіннє небо й сонце та Chihiro Onitsuka - Shadow

Ми з Жюлі грались у філософію, після перегляду Емми та споживання пивово-какаового міксу, говорили про різницю між Світованом та книгами на тему "позитивного мислення" і вона подала сформовану думку, що почути пораду без пояснення "чому має бути саме так" - це отримати інформацію, але не набути знання. Що, відповідно, викликає підсвідомий супротив

Дружи з тією людиною, від спілкування з якою отримуєш ті ж емоції, з якими до неї ідеш

Перериваюсь на інше читання, але все одно повертаюсь до Андрія Ворона. І все в ньому підштовхує мене до нових і нових умовиводів. Я не можу не дивуватись з того, у який період і яким чином до мене прийшла саме ця книга. Не даремно кажуть: знання це - сила. Не можна жити чужим розумом, особливо у суперечливих питаннях. І те, що ми не вчимось на чужих помилках, а мусимо вчинити свої - і це правильно: кожен, на одному й тому ж, вчиться Власної мудрості в якій буде переконаний і про яку вже зможе розмислювати. "Все досліджуйте, хорошого тримайтесь" - ап. Павло. А осінь, крізь прочинені двері, п'янко пахне собою: листям, північним вітром і сонцем... І хочеться Жити. І любов до життя нікуди не зникла. До тих, хто щасливий й до тих, хто його також любить

Погралася з Конні і боке - аж на душі легше!
(*´∀`*) Я обожнюю мій "Притулок сонця"!Тут стільки світла! Воно осяює душу і дарує об'єкти та можливість для фото-ігор. Я б хотіла застати тут морози, щоб побачити розмальовані ним вікна та сонячні іскри на ньому, які в Києві я жадно виглядаю і рідко-коли дочікуюсь

FREEDOM★
BE FREE

Подлинный траур - не надрывающее душу отчаяние, скорее горечь
Екзюпері

Подлинный траур - не надрывающее душу отчаяние, скорее горечь
Екзюпері

Чувства проходят, когда люди устают (от непонимания)

У меня, например, нет сил ни на что, когда я устаю. Я стала зависима от тех, кто обо мне хоть немного беспокоится
"1% вероятности"

Плоть и кровь - это лишь то, из чего мы все состоим. В настоящей же семье единственное, что имеет запчение, это душевная привязанность
"1% вірогідності"

Все, до чего нельзя дотронуться или увидеть глазами, набирает силу, если им пользоваться

Православ'я і Католицизм повторили страшну помилку ізраїльтян. Вони створили культ - збірку зовнішніх правил, виконання яких дозволяє ясно побачити, що ти "віруєш". Цей культ значно простіший у виконанні та зрозуміліший у трактуванні - ніяких тобі суперечок "кого ж можна назвати своїм ближнім" -, але не має нічого спільного з вірою. А що таке істинна віра, і за поведінкою в чому насправді слід слідкувати, ніхто в церкві не пояснює! Якщо ж і пояснюютъ, то зацікавлений в цьому, має на що інше поставити акценти (підмога у догляданні за храмом, дотримання традицій), а важливіше - як то милість та любов - проігнорувати.

Якщо не здатен допомогти людині фізично, можна просто пофілософствувати про духовну витримку, але рекомендації "зроби от так", варто звести до мінімума - вони лиш дратують. Краще просто проявити ніжність і цим зігріти

- Гляньте, дівчата, який вірш! Отам, де струмок. Ця стара кладка, укрита мохом, по якій жебонить вода тоненькими цівочками. І сонячний промінь, що бавиться з нею, а тоді пірнає в глибінь. Це найпрекрасніший вірш, який я бачила! - Я б назвала це картиною. Вірш - то рими і рядки. - О, ні! Рими й рядки - то лиш видиме вбрання вірша. Це ще не він сам, як твої волани і мережива - це ще не ти. А справжній вірш - то людська душа, вбрана у слова... і ця краса - ось і є душа ненаписаного вірша.

Хмурне небо і шквальний вітер видули все тепло з хати. Після третього дня такої негоди, закутана в три ковдри, я прокинулась сонячного ранку. На своїй руці відчула тепло і спросоня не могла второпати: то здається мені, чи може піднялась температура? "Не може ж сонце діставати аж досюди!". А виявилось, може! :) Мою руку, відчутно так, гріло низьке, але ще тепле, сонце. І воно ж, яскраво, як ніколи влітку, ніби з усіх сил віддаючи останні теплощі свого серця, пронизувало мої скалки й витесанці аметистів, що розкачуються на бузкових мотузочках над вікном

Можливо надмірна жертовність також може бути злочинною? Ми привчені захоплюватись коханням, яке здатне сподвигнути людину на самовіддачу, або й смерть заради іншого. Безумовно, саме такою й має бути істинна щирість. Чи, скоріше, такою вона є, бо: хто має в собі Таку любов, інакше просто не здатен. Він може відчути розчарування в коханій людині, але від того, в ньому самому, нічого не зміниться. Але чи варто називати егоїзмом бажання щоб об'єкт твоєї любові був вартий такої віддачі? Життя також дар і доволі великий. А сильні почуття - іще більший. Невже ці дари не заслуговують, хоча б, на мовчазне прагнення до вдячності? Інша справа, коли ти віддаєш мізер, а вимагаєш за кожну краплину - три у відповідь. І, певно, через такі прояви ми й створили собі образ іншої крайності

Моліться так, як би то все залежить від Бога, але дійте так, як би то все залежить від вас Любомир Гузар

Хтось сказав: "Росіян не налякаєш недостачею: замість серветок - газета "Правда", і чорний хліб на заміну беконам, аби лиш за Отєчєство". Росіяни, почувши таке, могли б пишатися. Але я не вважаю, що така самовідданність між ними повальна. Молодь вже не захоче жити гірше. Можна сказати: "нове покоління - розніжене, вже немає того героїзму, що колись". І це також буде правдою і правдою ганебною... В такому мисленні і світобаченні люд виховувався віками. Але.. невже лиш в приниження можна поставити молоді такі погляди? Відвага та жертовність зараз вже не настільки принадні, бо люди дійсно стали слабкі й боязливі. От тільки, чи лише безчесно це? А може це ставлення є наслідком вікових розчарувань? У цілях боротьби, у лідерах і результатах. Може саме молодь, нарешті, допетрала, що війни та вдаваний героїзм - це лиш використання їх тими, хто має свої власні, корисливі прагнення, девізи війн дуже відносні, жертовні, отже не варті такої відданості. А тому хочуть жити спокійно щоб, як казав Гендальф: "заботы людей и маленькие проявления добра, замедляют окончательный приход зла".

А потім прийшло смс від Енді: "Привіт тобі! Я - почуття Вдячності! Хо-хо :Р". Після виснаженого Андре, після Жужу в філософічно-розпачливому стані, після Дідюлі і маминих, болісних від цих споглядань, слів: "і мій висновок: життя це - болото, але завдяки цим діамантам (музиці), які інколи можна в ньому виловити, жити варто".
І я подумала: так, це і є "почуття вдячності". Я живу у вдячності за них. І те, що я можу розділити їхнє навантаження, душею лише молячись за сили для них на витримку.

"В изгнании",
Γιάννης Πλούταρχος - "Κρυμμένα μυστικά" - Παλιοχαρακτήρας

нині День яблучних пирогів і вдячності
Шарлотка з кавою і.. чекаєм почуття вдячності! Хоча воно і так присутнє)

Над тем, кто бежит, всегда есть тот, кто летает. А вы не знали? Над тем, кто летает, есть тот, кто отчаян

Неудача, которая постигает вас - месть проведенного впустую времени

"Вы окружены"

Пісенька 5-літньої Настуні з дит. садка.
Прям в 10-ку до сьогоднішнього "виклику"

Наш із Доно смс-діалог:

Д.: - Хто рано встає того й перший черв'ячок! ^^
Утреца!

Я: - В кого є грузинський бекон, тому байдуже коли вставати ￢￢
Утрєца!

Напужяли, так напужяли!
（오 ﹏ 오）Ледь не втратила свій бложик

夢. Тепер в нашій "родині" є Юме

Стара бабця дивиться ТБ, ще тільки-но вони з'явились: О-о, букви пішли - буде дощ!

Одна бабуся розповідає іншій, як її син ображає. Друга, врешті, не витримує:
- Все! Завтра піду в сільраду, розкажу, який він.
Бабця-матір слухала, слухала, кивала. Потім ще говорили про різне. А вже перед тим, як йти додому, каже:
- Знаєш, Маню, то ти не йди в сільраду...

Так втішно бачити рідні речі з, київської оселі, тут, в селі, де живеш в найрізноманітніших обмеженнях. Втішно, коли є кому їх привезти.
Крапелька волі...

Моменти, які я люблю, в яких розчиняюсь: родина в процесі зборів кудись, всі зайняті, до мене діла не матимуть якийсь час і я можу спокійно випити міцну каву з цукром, саму і головне: під музику. Це "Мій простір"

Цвіжин... Село моєї прабаби. Моє власне давно втратило свою атмосферність, хоча вона у нього була світла і ясна. А тутєшнє... воно досі залишається тим затишним, трохи неохайним, але простим і одухотвореним, як стовбур дерева. Крім того, тут живе Дух Природи. Те, що я зустріла тут, прив'язало мене до себе не менше - а може й більше - ніж "Березина" мого дитинства, околицям якої загрожує знищення недоторканості, а отже й її цінності.
І знахідка ця вселила в мене надію, що існують ще на моїй землі - навіть, в межах мого досягнення - місця, де можна Заглибитись. Цим можна жити...

У хащі ж нас проводжав яструб, перелітаючи з гілки на гілку, по мірі нашого просування вглиб. Колись я мріяла побачити його в такому вигляді

До мене раптом прийшло інше розуміння вислову "любов - сліпа". Справа не в її упередженості, а в фразі з Біблії "любов все покриває". А ще, слова "люблю просто так" це - міф. У будь якому випадку, люблять за щось. От тільки від присутності чи відсутності любові залежить будуть тебе потішати чи дратувати одні й ті ж риси.

FREEDOM★
BE FREE

Це вже занадто! Закачана мною сусідці пісня Варвари Візбор "А зима будет большая", яка пробула зі мною з 2012 р., з якою пов'язаний чуттєвий і теплий сум, що водночас нестерпно холодить серце, звучить зараз в її магнітолі. Тихо, але виразно. Зараз! в момент такого жагучого суму через останній день літа і всіма наслідками його завершення...

Всі ми в Господа крихкі глиняні посудини. Сенс лише в тім, чим наповнити єси. Якщо глину обпалювати, вона скріпне й не кришитиметься

Дочитую "Вічник" в ел. варіанті