Ще раніш я викладала список улюблених анім., та зараз вирішила описати кожну окрему, враження, силу прив"язаності і викласти трек.

Волчица и пряности / Spice and Wolf / Ookami to Koushinryou

 OP'ening 

 Сезон І: Захопив він мене ледь не на перших хвилинах і в чому причина я здогадуюсь слабко, єдине, що припускаю, це язичницький нахил. Може в мені відгукується кров предків (вона в мені взагалі щось розпоясалась - жити спокійно не дає, все нагадує про щось та й нагадує), але мене завжди смикає в тому напрямку, тягне і заворожує, за що мені дуже соромно.
Та сюжет не просто напханий людськими забобонами, він таїть в собі наймовірної концентрації настрій, дух легенди та того часу.
І неодмінно інтригу, цікавинність, прорахованість сюжету, перепетії, змови, фінансові оборудки та хитрощі, в які потрапляють головні персонажі, люди, які їм зустрічаються - звичайні і не дуже. І неоднозначні відносини між торговцем та вовчицею - взаємовигідна симпатія) А самі герої є не менш оригінальним втіленням бувалих особистостей - 600-річна вовчиця у вигляді дівчини із грайливими вушками та високоякісним (по базарним міркам) хвостом, що любить попоїсти, а особливо гарненько хильнути. А з нею доброзичливий, але, при тому, анітрохи не втрачаючий пильності та потягу до наживи, молодий - хоч і сивий, чомусь -, кочуючий торговець.
Ну і що вже остаточно засвідчує якість цього серіалу, це музика - не така, як в більшості, з цікавими нотними вирішеннями та поворотами, місцями просто нечувано чіпляюча - як для мене..

 ED - ending

 

__________________________________________________ 

OP

Сезон ІІ: Справив на мене не таке сильне враження, як перший, може через те, що він вже не був таким яскравим подихом несподіваності та оригінальності, може, через деяку важкість, твердість сюжету, через що був складним для проковтування, бракувало грайливості, етнічності.. Але 12 серій несли в собі дві грандіозні, заплутані угоди, завдяки цьому він, все ж, не втратив своєї ексклюзивності, хоч дещо видозмінив.

Закінчення дуже порадувало бо очікувала сумної втрати героїв; є основа для третього сезону)

ED

 

"Улюблений письменник" не той, чия книга тобі сподобалась, а той, чию руку тобі любо читати яким би не був зміст.
Люблю купувати б/у книги, а особливо у конкретних людей через об"яву.
Сьогодні моя колекція Муракамі поповнилась "Подземкою" та
затертим - ех! обожнюю -, трішки порваним "Моим любимым спутником"

Не пам"ятаю де, але скачала учора архів з краєвидами доріг у великому розширенні - надзвичайна річ! Була здивована тим, що "необфотошоплені" фото найрізноманітніших рівнів краси, породили в мені значно виразніше відчуття мандрівливості, аніж дещо оштучнені пейзажі швейцарських альп та індонезійських храмів. І хоч більшість з того я видала (не можна ж тримати на обмеженому нетбуці фото по 2 мб. ваги, надто коли воно не має особливої художньої цінності), та, думаю, слід відновити архівчик, що сягає трьохсот мб., дочекатись ремонту стаціонарного компа і скинути все це на "Склад" - сильне, ж бо, рідкісне відчуття..

При продажі старого телефону, або ти, або його новий власник, знищує попередні медіа наповнюючи своїм, новим. Але якщо ти залишаєш собі телефон з bluetooth'ом та картою пам"яті на 1 гб., з часом він стає схожим на місто-привид - повен всілякостей, але не використовуваний, покинутий. Дуже рідко ти повертаєшся туди, а він наповнений старими, улюбленими речами які зараз вже не такі актуальні або ж просто сприймаються звично. Потім ти його кладеш і він ніби засинає в очікуванні наступного звернення. Як і старий дім - ти його ніколи не забудеш, але минуле не повертається без особливої місії.
Дизайн, нутрощі, оформлення нового-півторарічного мені до вподоби, але чомусь так тягне повернутись до свого колишнього - розумного, простого і такого близького..

ТораДора!/Toradora!

 Тільки-но проглянута анімеха - враження ще тепленькі, прямісінько з конвеєра.
Великої приязні до шкільних сюжетів не плекаю, але ця мене привабила потішністю - місцями викликаючою хихикання, а то й щирий сміх - та нестандартними персонажами: хлоп з обличчям затятого бандита страждаючий манією чистоти та порядку, недолюблене, низеньке дівча, що свої незадоволення висловлює у вибірковій агресії, розпещена красуня, приховуюча свою пиху за маскою винятково-славної дівчинки. Це все подано у милійшому світлі і вкінець приправлено абсолютно неочікуваними поворотами - такого не спостерігалось ще у жодній анімесі в жанрі сьодзе, школа (на мій не занадто професійний погляд)

Рюдзи Такасу (что переводится как "Дракон") от покойного папаша-мафиози досталось такое лицо и глаза, что стоит ему не так взглянуть – учителя впадают в ступор, а одноклассники сами достают бумажники.
А ведь в душе главный герой – мягкий парень, который еще и тащит на себе все домашнее хозяйство, вместе со старым попугаем Инко и непутевой маманей впридачу.
Единственная отрада Рюдзи в том, что в старшей школе в один класс с ним попали не только лучший друг Китамура, но и любовь всей жизни Минору Кусиэда – милая и энергичная девушка. Но туда же приходит и маленькая, плоскогрудая, на редкость вспыльчивая Тайга Айсака по прозвищу «Карманный Тигр»! Вся школа застыла в ожидании – что будет, когда столкнутся две местные легенды – Тигр и Дракон? Но вместо борьбы они завязывают кое-какие отношения, потому как, оказывается, живут рядом. В процесе общения Рюдзи узнает, что та, к кому он неравнодушен, является подругой Тайги и наоборот. И между ними возникает договоренность  помочь друг-другу в сближении с предметами их симпатии

 Харуки Мураками "Страна чудес без тормозов и Конец света"

Навідміну від "Спутника", якого я читала пару років тому, цей твір був прочитаний буквально на минулому тижні. Починала я його раз, чи два, тільки у веб варіанті. Та, весь час, чомусь, хотілось продовжити в паперовому. В букіністі знайти його було не так просто, як здавалось і значно складніше, ніж могла уявити. Та, все ж, восени, він мені таки трапився...
Напевно роман вважається фантастичним, але, якщо замислитись, все описане цілком може бути наявним в нашому осучасненому і не надміру відвертому світі.
Оповідається в ньому про службовця-конвертора (як прога для конфертування медіа форматів). Робота його полягає в шифровці інформації на грунті історії, що таїться в ядрі мозку, сформоваим особистою свідомістю, куди не дістатись і самі людині.
Паралельно йде розповідь про усамітнене місто, оточене непробивною стіною, в якому відсутні турботи, обов"язки, немає болю, бо немає ні любові, ні бажань, ні спогадів, ні, навіть, тіней.
Дві третини книги в мене було відчуття, що це лише зав"язка - ні особливого насичення подіями, ні, тим більш, враження, що прочитана вже більша частина. Вже ближче до кінця сюжет почав розвиватись динамічніше, текст став віддавати рукою Муракамі. Часи читання були невагомими і, в той же час, вабливими

п.с.: череп на обкладинці не самий приємний супровід

«Высочество-Одиночество
Любимое-мурчаливое.
Раскосо-зеленоглазое
И всегда одинаковоразное.
И шипяще-кричаще-свирепое,
И Несущеся-взрыворакетное,
И тихонечко подкрадливое,
Попрыгушечно-шаловливое.
И грустновокноглядящее -
Это счастье моё настоящее.»

Харуки Мураками "Мой любимый спутник"

Як завжди секс, як завжди містика, тільки цього разу без пояснень "що" і "навіщо". Цього разу ще й одностатева закоханісь. Але на додачу - сильна прив"язаність і щира - бо безперспективна - дружба, приятелювання та безкорисна поміч.

Епізод подружнього життя Мію змушує замислитись: чи можливо таке, що спонукає до такого і як почувають себе люди живучи в такій ситуації?

___

Книга оповідає про двох друзів - молодого вчителя і його подругу - неохайну читаку Суміре, що носить окуляри в чорній оправі, великі, чоловічі піджаки і пише "неприкаяні" тексти. В своє двадцятиліття вона закохується у власницю винного бізнесу, заміжню Мію. Згодом влаштовується до неї помічницею і перевтілюється у витонченого лебедя. А ще через якийсь час безслідно зникає при загадкових обставинах

...Эта женщина любит Сумирэ. Но не чувствует к ней никакого сексуального влечения. Сумирэ любит эту женщину и хочет ее. Я люблю Сумирэ, и меня к ней влечет. Я нравлюсь Сумирэ, но она не любит и не хочет меня. Я испытываю сексуальное влечение к одной женщине - имя неважно. Но не люблю ее. Все так запутано, что сильно смахивает на какую-нибудь экзистенциалистскую пьесу. Сплошные тупики, никто никуда не может выйти. Должны быть альтернативы, но их нет. А Сумирэ в одиночестве уходит со сцены...

Кто не любит одиночества, тот не любит свободы

Дивовижна тварина Нарвал, єдина у своєму роді з аурою загадковості, що підкріплюється, ще й, фактом її малої популяції

Счастье - это когда есть кого любить, что делать и на что надеяться!

А потом... ммм... я обниму тебя руками... пальцы запущу тебе в волосы... ногами обовью сзади... прижмусь... и скажу: Я КОАЛА!

Есть такие решения, после принятия которых тараканы в голове аплодируют стоя

Плохо выглядеть - это когда к тебе приходит смерть и увидев тебя, начинает судорожно косить траву

У каждого свой ад — это не обязательно огонь и смола! Наш ад — это жизнь впустую
*
Люди считают невозможным то, чего прежде не случалось
Куда приводят мечты

Думаю, не буде нічого незвичайного і неочікуваного, якщо рецензія на цей мульт з"явиться в моїх дописах - мало-хто не встиг його оцінити; правда, можливо не всі знають про принади саме його українського перекладу, та тим не менш..
Але написати про нього я, все ж, хочу:

Вольт/Bolt

Сюжет розгортається навколо "тепличного" песика - він знімається в кіно і настільки завзято використовуваний, що й не має можливості, не те, що насолоджуватись, елементарно, пізнати навколишній світ.

Але випадок відбирає його звичний побут, а за межами знімального майданчика, він зіштовхується з безліччю незрозумілостей і дивакуватими персонажами, накшталт ховрашка на ім'я Бугай (!) і майстерно блефуючої заради виживання, облізлої кішки Маркізи

____

Купа невелика прикумедних моментів, дотепностей, потішностей і, звісно ж, вже рідних висловів, типу "Прапор тобі в лапи", "Це собача фішка" і т.п.
І на додачу компанійський, ритмічний саунтрек у стилі кантрі

Гумористичні Сутінки))

Мюзікл "Ромео та Джуль"єта"

композитор Жерар Пресгурвік

 В дитинстві я часто просила матір розповісти мені цю історію і завжди, в момент коли їх мертвими знаходять у каплиці, в мене по спині пробігали мурашки. Та ознайомившись з цією п"єсою поближче - можливо подорослішавши -, вона почала викликати в мені якусь зневагу, чи що: єдині, плекані дітки владних батьків, в ледь не дитячому віці, уявили собі, що вони пізнали істинне кохання і, розбещені, безвідповідальні, подумали, що й ця витівка їм зійде з рук.
Але, випадково зустрінутий мюзікл Пресгурвіка по програмі CFI, саме у франц. версії відобразив цю історію більш зріло, не легковажно, а по-справжньому трагічно.
І знову мова музики - вона преобразила все і всіх, прикрасила й удосконалила.
Актори ще відпочатку стали любимими: Джуль"єта - неприторно ніжна, Ромео - хлопчакуватий, але мужній, ніжно-люблячий, зворушливий тато Капулетті, дбайлива мама Монтекі і, звісно ж, переконлива, незворушна, граційна та непомітна Смерть - як родина.
І хоч барвистих декорацій не знайдеш в постановці, та не справляє цей факт враження недоробленості і не помічається сильно бо ж надолужується насиченістю костюмів та силою голосів.

Damien Sargue

Cécilia Cara

Юкио Мисима "Запретные цвета"/"Запретные удовольствия"

Пару років тому вона була придбана у букіністів, а цієї зими щось сподвигло мене на її прочитання.
Першою книгою автора з якою я познайомилась була "Шум прибоя", наскільки мені зрозуміло, скорочений вар"янт. Це було давно, мій неспокушений, східною прозою, смак непогано відгукнувся на цей роман, в особливості через здавна обожнювані маяки і тему моря.
Та Заборонені кольори справили зовсім інакше враження. Часом мені видавалось, що описуючи Юіті, Місіма описував те, чого йому бракувало, а в нетрадиційних колах описував себе. Тягучість, монотонність сюжету з сухим присмаком, межуюча з нудьгою, відсутність позитивних, світлих персонажів, підступ і егоїстична пиха більшості героїв, удавання та лицемірство, але найголовніше бруд розпусти, вписали цю книгу в число тих, яких хочеться позбутись.
Дочитати це творіння мені допомогла повна прохолода до всіх, не співпереживаючи їм, ти просто читаєш, для кількості

Старому писателю женщины приносили только разочарования, боль и горе. На берегу моря, в минуту душевного разлада, он встречает прекрасного юношу Юити Минами, которого мучает тайная страсть - стремление к однополой любви. Из Юити писатель намерен создать орудие для отмщения всем женщинам, когда-то причинившим ему страдания. Но на самом дне содомского разврата юноша, оставаясь - словно облако - холодным, легким и равнодушным, скользит по стране людей

Лісова пісня Лесі Українки

В Театрі на Липках - молодіжному, модерновому. Проте, нічого зайвого в цій постановці не було.
Не маю прихильності до театру - не люблю коли люди балакають, а особливо кричать, та може через вірші Лесі, може з приязні до акторів - вони добре вписались - справляли враження юних, чистих, зворушливо-наївних -, емоцій було безліч, море схвалень і наявна цікавість.
Моя компанія спочатку оторопіла від декорацій - дзеркала, але я люблю скло і решта, згодом, погодилась, що такий крок вніс новизни і свого шарму. Музика не така, яку б мені хотілось почуть (сопілкову версію Чарівної скрипки, Повалій), та все ж хороше підібрана. Попри те, що мене важко пройняти типовими, слізними прийомами, напротязі 2.30 годин мені не раз хотілось заплакати, особливо вкінці, коли обоє померли, а актори ще зображували момент їхнього знайомства у спогаді...

Валентин Томусяк

Анжеліка Гирич

 Ва-банк/All in

 Вперше я дивилась цю драму в 2004 році, ще не будучи освідченою, чи взагалі знайомою з корейським кінематографом. Спочатку мені просто лестив перегляд чогось тамтешнього, але згодом, серіал настільки захопив мене, що я не мала спокою, доки не додивилась.
25 динамічних, заплутаних серій про складне дитинство, розум - що дає можливість вилізти зі скрути, друзів - терплячих та вірних, світ - підступний, могучий та жорстокий і про те, як швидко може змінюватись доля людини і скільки потрібно терпіння аби пережити її каверзні перепетії.

Оставшийся в детстве сиротой Ин-Ха воспитывается дядей, карточным игроком. У смелого и надёжного парня появляется много близких друзей, в числе которых и сын из богатой семьи Ён-Вон. Вскоре Ин-Ха встречает девушку по имени Су-Ен. Они сдруживаются, потом она предлагает учить его языкам, но из этого получается только любовь. Далее Ин-Ха, на которого падает подозрение в убийстве, подстроенное отцом Ён-Вона, вынужден нелегально бежать в Америку. Здесь он знакомится с профессионалом карточных игр и начинает делать карьеру карточного игрока. Сначала он занимает первое место на международном конкурсе профессиональных игроков в покер, а затем изучает гостиничный и игровой бизнес. Добившись успеха в Америке, Ин Ха возвращается в Корею, где ему предстоит борьба с его лучшим другом, и в то же время роковым противником, Ён-Воном

Ніякий опис не передасть насиченість різноманітних сюжетних ліній, як зовнішну якість, так і майстерність акторів, гідні декорації - велич описуваних верст і водночас з цим усім людяність сюжету.
За наступні роки передивившись немалу кількість східних стрічок, я так і не знайшла чогось гідного на перевагу Ва-банку

p.s.: така річ, як "картинки" не відновлюється. тому-що одна справа набувати їх на конкретному списку сайтів (навіть в такому випадку це коллосальна робота, їх віднайти), а інша - нашукувати випадково. тому краще їх резервувати

Haruka Nakamura - Arne

О чём говорят глаза

Представим себе, что мы - в метро, театре, на базаре или в другом людном месте.
И, вдруг, кто-то незнакомый приковывает наш взгляд. Мы не смотрим на одежду, причёску, возраст, пол, мы видим лицо. Что выделяет его из множества других лиц?
Выражение. Но первыми нас привлекают глаза. Они не обязательно красивы, как это понимает мода, не всегда молоды.



Какие же глаза нам нравятся? Даже не зная никаких правил физиогномики (учения об определении характера человека по лицу), мы как-то определяем черты, которые нравятся именно нам.

И оказывается, чаще всего всех нас привлекают - блестящие, излучающие какие-то эмоции. Не всегда важен цвет и разрез, но мы понимаем, что они красивы

А что такое КРАСОТА? Дань МОДЫ или что-то другое?

Задумавшись, мы поймём: что бы ни диктовала мода, она лишь помогает создать идеал красивых глаз, установившийся много веков назад.
С тех пор как человек и природа были едины, красивыми считались густые тёмные брови и длинные тёмные ресницы. Они предохраняли глаза от пыли и яркого света, а тёмный цвет выделял глаза на лице, украшая его. Яркие выразительные глаза, позволяли объясняться мимикой в моменты, когда любой звук стоил жизни. Блестящие глаза с белыми белками были признаком энергии и здоровья. Разрез глаз и цвет зависел от места проживания: на Юге крайнем Севере и Востоке - тёмные и удлинённые (многовековая приспособленность к солнечным лучам), на Западе и в Центре - более круглые и светлые. Как видим, сама жизнь диктовала идеал красоты.
В наше время многие расы перемешались, Но и теперешний идеал как мужских, так и женских глаз не изменился:
модны тонкие брови? - широкие густые брови задерживали не только пыль, но и насекомых
загнутые ресницы? - поднятые кончики не позволяли им слипаться и смерзаться, хуже защищая глаз.

Цвет, форма, величина глаз и бровей - это то, чем наделила нас природа, то, что даже современным макияжем (если его смыть), не скроешь.
О том, что они говорят о характере человека можно прочесть у Аристотеля, знаменитого врача-натуропата Мишио Куши, на сайтах интернета.

НО... Как часто маленькие, глубоко посаженные, но тёплые и живые глаза оказываются приятнее необыкновенно красивых, но холодных, надменных или глупых глаз. И сколько прекрасных, чутких, добрых и умных людей (любого возраста и пола), имея "не красивые глаза", притягивают нас наперекор Аристотелю, японцам и др.

А как же наша тяга к красоте? Противоречие?

Язык..., зеркало души...
То что дала нам природа - постоянное, как гороскоп( иногда подтверждается, иногда -нет), а эти "слова говорят" о чём-то всё время меняющемся...

Допустим, по виду глаз можно составить мнение о физическом здоровье человека. Но это тоже нечто постоянное, на каком-то отрезке времени. По макияжу можно что-то сказать о вкусах и достатке женщины (это как одежда - привлекает и обманывает).

Меня, как и Вас, очень интересовало, где же это зеркало, какой это язык?
Прочитав умные книги для психологов и походив на большое количество сайтов, которые частенько повторяют друг друга в поверхностном описании, сделала вывод:
(можете поспорить)

КРАСИВЫМИ любые глаза делает внутренняя энергия, здоровье, доброта, интерес к окружающему миру и людям;
ГОВОРЯТ и ОТРАЖАЮТ нашу душу взгляды, движения и мигание глаз, а также те лучи (волны), которые глаза не только передают в наш мозг, но и излучают.
ПРОСТЕЙШИЕ "слова" понятны любому встречному, если человек не "маскируется" (вещь иногда нужная, если встреча мимолётная, но ведь нельзя всё время носить маску).
Более СЛОЖНЫЕ - становятся понятны позже, когда люди "настраиваются друг на друга". Опять же, неважен ни пол, ни возраст.
КАЖДЫЙ, даже не имея большого опыта, в состоянии понять по глазам (я не говорю согласиться) другого, если ЗАХОЧЕТ.

Легче всего понять детей. Заметили ли Вы что у ВСЕХ малышей красивые глаза. Большие, блестящие (здоровые), широко открытые (готовые с большой энергией учиться жить), они излучают удивление, радость и бескорыстны. Получается, что у каждого - КРАСИВЫЕ глаза. Это, потом, жизнь накладывает отпечаток, и появляются не красивые глаза.

Так что, поспорить с природой может, всё-таки, каждый человек. И каждый может иметь "красивое зеркало", если глаза будут отражать красивую душу, а их лучи и движения будут говорить об этом, даже независимо от желания .

Не стоит расстраиваться, если после прочтения этих статей вы вдруг обнаружите, что коварная природа наградила вас не очень-то прямыми "зеркалами". А ваш любимый человек обладает слишком большими и широко раскрытыми глазами. Раньше-то вы об этом не задумывались, а оказывается, они говорят о его болтливости, мечтательности, лживости, лени, сладострастии.
"Не верь глазам своим"? Да нет. Просто вглядываясь в лицо человека, оценивая его достоинства, доверяйте не только своим глазам, но и своему сердцу
___________________________________________________________

джерело:

Вечные Таки/Бессмертные Таки/Tuck Everlasting

В гущавині лісу, приховуючи свою домівку від людей, живе, вже більше століття, родина Так. Живуть мирно, виважено та повільно, зі своїми старими спогадами, болями і зі своїм секретом. Колись, у кронах старого дуба, ними було знайдене джерело, яке зробило їх вічними та негинучими. І не маючи можливості вмерти, вони пізнають переваги та печалі такого існування.
Та одного дня, наймолодший Так, зустрічає біля джерела дівча, що прагнуло свободи і втекло з дому, по своїй юній наївності; він мусить не дати їй повернутись, принаймні зараз... а її вже шукають.
Фільм не входить в число дешевих, муляжних казочок з неприродньою грою та абсолютно передбачуваним сюжетом - хоч і так було зрозуміло, що закінчиться він погано; втім, це як подивитись, бо ж "боятись треба не смерті, а непрожитого життя"

________________________

Alizbar − The Island