Цвіжин... Село моєї прабаби. Моє власне давно втратило свою атмосферність, хоча вона у нього була світла і ясна. А тутєшнє... воно досі залишається тим затишним, трохи неохайним, але простим і одухотвореним, як стовбур дерева. Крім того, тут живе Дух Природи. Те, що я зустріла тут, прив'язало мене до себе не менше - а може й більше - ніж "Березина" мого дитинства, околицям якої загрожує знищення недоторканості, а отже й її цінності.
І знахідка ця вселила в мене надію, що існують ще на моїй землі - навіть, в межах мого досягнення - місця, де можна Заглибитись. Цим можна жити...

У хащі ж нас проводжав яструб, перелітаючи з гілки на гілку, по мірі нашого просування вглиб. Колись я мріяла побачити його в такому вигляді