夢. Тепер в нашій "родині" є Юме

Goodbye, my dear Lena! Андре продав мій старий ноут. Вийшло за ту ж ціну, за яку знайшов мені новий, кращий, хоч і потріпане б/у. Тож, з красою Лєночки ми розпрощались, зате тішимось легкодумності Samsung NP-N100. В нього вже є кілька імен, але такого влучного, як у попереднього і Чан Мі, ще не знайдено, тож поки він ноут та й ноут

Сьогоднішні набутки

З листа до Малої:

"Сьогодні пішла здійснювати мрію: здається, іще з часів "Денс" Муракамі, я мріяла про каблучку на мізинець. Нещодавно нарила тоненьку "Господи спаси и сохрани мя" і вирішила переробити її. Але ти знаєш, ЯКИЙ у мене мізинець, тож думала не вийде. Але її переробили! І зробили замалою..... я вже засмутилась. Та на іншій руці вона краще вмостилась, тож тепер я щаслів. Мені подумалось, що ювеліри - мають майже ідеальні пропорції характеру. Вони ніби митці, тому у них більш витончена душа; і водночас робота фізична - надає їм мужності, а доторк до металу - облагороджує. Дуже до душі мені став чоловік, що поблажливо виправляв мої хиби у визначенні розміру пальця.
По дорозі додому зустріла однокласницю. В школі вона була вертихвісткою і хитренькою такою, але коли подорослішала, то змінилась. Пам'ятаю нашу приватну зустріч з класом, вже в більш дорослому віці. Той вечір ми провели дуже тепло, радісно і змістовно. Тих, про кого я думала по-одному, в ту зустріч взнала інакше. Тоді для однокласників стало відкриттям, що я дружу з Максимом - він цього не викривав. А чи зі скромності, чи із сорому - не знаю... Вітка на той час вже пережила хворобу і може через це вона проявила себе найсвітліше: як щирий, цікавий співрозмовник, розумна дівчина і відкрита людина.
Перемовились трішки. Запитала, чи не спілкуюсь я із однокласниками. Що мені було їй казати? Що саме зараз я дуже сумую за Максимом і мені його сильно бракує; саме його, того, якого я пам'ятаю, і з його дорогою мені сім'єю. Хоча був період, коли я відверто ображалась, але те минулось і лишились тільки теплі спогади, які, можливо, не мають тепер під собою жодного підґрунтя, бо всі ми змінюємось; проте, я воліла б в цьому переконатись на власні очі.
Сама ж В. була з чоловіком і дитинкою - усміхненою і милою. Я від серця рада, що в неї все добре"

Нну-с, мушу, із совісливо підведеними очима на Доно, сповістити, що їдучи "просто подивитись", я таки придбала ел.книгу.

Texet TB-416

Правда, Андре відмовляв мене від неї, на користь більш визнаним маркам, але саме вона підійшла мені найбільше. Через відсутність на ній моєї літератури, мусила почати Достоєвського - тепер знаю, що читати його не збираюсь)) А так, поки шукаю собі мангу і те, що давно хотіла почитати.

Цяцьою задоволена - приємна. Можливо відсутність над-якості й відчутна, але претензій не маю - вона хороша. А от Розетка мене обурила до неможливості. Обіцяне в комплектації, на ділі виявилось зовсім.. не таким, якщо можна так висловитись. Тому тепер шукаю чохол.

Здавна мріяла, як в пивній рекламі - кавового кольору. Але підходящий для моєї по розміру та ціні - знайти непросто.

Нарила такий
Vintage Red - чехол для Pocketbook 613

 зів'яла, "всплакнула") і удалілась - 250 грн.

 300 грн.

Тож краще, певно, усміріться і забить Х)

Але тепер мозу цитати-цитати-цитати - всеее, со хоцу! І нікого не просити "дай"!

Про атмосферність ел.читання - промовчимо, щоби не втрачати чарівності моменту))

Вотя мій чохольчик з ebay'ю:

Гуляти нині було прохолодно, тож ми з Доно вирушили у Скаймолл на піцу і моті. Хлоп'ятко тишком-нишком зробило нам знижку власною картою, але ми вседно помітили - дякую! Шмаття в бутіках продається зі знижкою у 70%, але й того воно не варте. А от японський зелений чай це щось.
Ось, власне, й мої любі кавайнощі в належному оточенні:

А ось останні фото вечірнього Києва:

У нас сьогодні наполегливо йде дощ. Дуже довго він збирався, мучив організм паркістю і сонливістю та, нарешті, прорвав.
А для нас він прорвав ще учора - ми ж поїхали на риболовлю! Тато набрав вудок на зграю козаків, згріб нас з маман і Анет (Доно) й повіз за ріки-поля на Жуків острів. Стрьомноє мєстєчко, я вамь скажу! (・﹏・)  Зарослі дикі, болотяні ставки і дивні будівлі з таємничою історією, часів Другої світової. Дух цього острова змішаний: часом відчуваєш прихованість уособленої природи, часом якесь недобре запустіння.
Ловили рибку ми в двох мілинних заводях. Чимала рибка плескалась поряд, але наші поплавочки бєзмятєжно пливли по течії ( ´∀｀*)
Зрозумівши, що ниньчє нє рибний дєнь і почувши шелест грози, що наростав і надихав (  ^ ^  ) ми побігли до дуба за поворотом, подивитись на нього, поки дощ остаточно не загнав нас у бус.
Старезне, розлоге дерево з чорною корою захоплювало. Вода мирно блакитніла грозовим небом в цьому місці. А потім папА нас з криком просвітив, що на наші голови йде не лише дощ, а й град. І під тарахкотіння криги ми повечеряли в машинці. А запивали кавою, дивлячись крізь запітнілі вікна на вечірнє віддзеркалення сірого неба в річці і вогні далекого міста-привида...

Нарила:

Ми з Доно знайшли скарб. Тож тепер Сола виглядає так:

На двох роб. столах в мене розташовуються три заміточки з чотирма анками - для вивчення. Правда, тут запам'ятовується вона гірше аніж через рідкісне звертання до книги

Вперше за купу часу - як здається - знову вплила у свій простір: пила каву за компом, у своїх "сферах". Звичність і спокій.
У овальній, прозорій вазі стоять жовті квіти, які пахнуть весною і вербове гілля.
У плюшевого песика "Take me home", що ще спочатку втратив одне вухо, тепер і друге на послєднєм іздиханії)))
Маю іще одну сову: під бронзу, з камінчиками, з функцією утримання ручки на столі. Занятна!))

Little tragedy. Я все більше використовую в побуті рожевий. Він - кавайний! І якщо його, сердечки та зайчиків-ведмедиків сприймати через японсько-азійську призму - воно дуже, навіть, тішить; і зовсім не дратує. До того ж, скільки б відтінків я не використовувала, за все життя синьо-зелено-коричневий мені доволі таки приївся; хочеться різноманіття. Тож зараз, "виділений пункт меню" у мене рожевий, а курсор - з діалоговим сердечком. Ня!

Сенсорні телефони для мене - велика підмога

От, що я вамь скажу:

японські іграшки володіють якоюсь магічною прітягатєльностью. Ніби нічим від наших не відрізняються, але вабить і все!
Купила мені мам на 8-ме Кітті, душа моя не намилується нею! Написано хенд-мейд ін чайна фор юкрейн, одесса сіті, комінтернов агрі, старокієвского хайвею (гг, це шосе, тоєсть! хаайвеей! круто-то як звучить! і в нас таке є! ггг)))) ). Може таке маняще бо хенд-мейд?

Ниньчє, ні з того, ні з сього позвонила Доно і сказала "я зайду на чашечку кави?". Виявляється, оні прогулівалісь в нашем лєсу. В такий-то холод! Ну, що ж: мазохіст на ліцо! Зате коли гарна погода Анічка сумирненько сидить домка за копутерчиком.
В підготовці до св. Патріка ми повитягали мої запаси золота і вибрали собі до леприконівського свята. Якось по-особливому впала в очі моя каблучка з конюшинкою, виготовлена на замовлення з білого золота. Чомусь тоді вона до душі мені не припала. А зараз бачу, що непогано вона виглядає з чорним лаком. А поряд з Ґра, то взагалі цікавинно і символічно-потужно

Знайшла папірець із занотованим олівцем, моїм почерком текстом, незрозумілого походження, сенсу і призначення.
Ха! Зміст розібрала; лишилось осягнути сенс

Щось про "Віденські булочки", вулицю Сагайдачного і круглу, широку, скляну башту з круглим, "повним" куполом та маленькими, круглими вікнами "посеред".

А ще: "лапки" - пінгвіни о_О 

нікчемний я/статті з Муракамі.

Прикольно так)