кляц на пластинку!

Ólafur Arnalds - New song 01

• Я, например, очень люблю, когда в воскресенье идет дождь. Как-то больше чувствуешь уют
• Настоящий мужик должен быть уютным, как домашний тапочек и надёжным,как десантный ботинок
• Сейчас в аромолампу валерианки накапала, чтобы в доме была гармония, уют и полный релакс, ну и заодно родителям скажу, что отчислили…
• Как же приятно. ты в мягкой постели, рядом мышонок любимый сопит, дома тепло. а на улице идет дождь. лежишь слушаешь как капли стучат, и становится еще уютней. и думаешь, вот оно, то самое счастье!
• Пришла с работы, на улице мороз, дома прохладно, настроение паршивое… А тут на колени прыгнуло мое маленькое счастье(котенок), замурлыкало, прижалось ко мне и на душе тепло стало и уютно. Как мало человеку нужно для счастья, каждый раз в этом убеждаюсь…
•  Котики, вне всяких сомнений, должны считаться единицами измерения уюта и обозначаться: 1 Ктк.
• Kошка в доме ведет себя как ракета теплового наведения…

В такую хмурую, дождливую погоду, в доме должно пахнуть пирогами (ну, і кавою)

Похмура і дощова, це, звісно ж, не про нас. та колись же вона стане такою і як тоді буде затишно!..

А за вікном, в нічному небі, полетів ліхтарик...

Похихисты отличаются от пофигистов тем, что им не только все пофиг, но еще это все их изрядно веселит

Хочу собі iPhone. Байдуже який там, головне щоб iPhone. В нього якісний екранчик і до нього йдуть дорогущі, але невимовно красиві додатки.

А ще хочу щоб мене не кусали комарі

І всупереч сумній музиці, пам'ятати, що ти щаслива

Ранок почався так:
німецьке, полуничне морозиво в смачнючому, хрусткому ріжкові; холодна, запашна кава в паперовому стаканчику і кукуюдза. Легко, смачно і поживно! Лєто!

Учора, посеред ночі, прошурувавши сорок хв., Доно притаранила мені стаканчик кави з власними коментарями, прописаними ручкою. Мене вона не застала - бо я гулявь -, але вони дістали мене і на краю масиву! Проводжаючи її, я ще слухнула ідеальної прогулянкової музики з iPod'у і ми спостерігали за величезним і жовтим, як вершкове масло, місяцем на заході.

Я ніколи не підсумовую минувший день (ну хіба, якщо він був дуууже радісним), але учора, замислившись, зрозуміла, що не зробила нічого хорошого - лиш неприємне.
Моє життя, взагалі, не відрізняється особливою користністю для когось, окрім мене; я все намагаюсь додуматись, як би це мені не марно жити, але практично нічого не виходить. Мабуть тому, що думаю я в рамках "власну душу не силувати і комусь пригодитись", але так не буває...
Сьогодні ж мені дали змогу, з тими ж людьми, заштукатурити учорашню поведінку. Не скажу, що впоралась на відмінно - пізно зрозуміла сенс подій -, та все ж так краще...
Як казала Рижуха: "треба навчитись зважати на раптові думки", і розважливо ставитись до подій

0:05 - вже ніч) Тож:

Вже ніч. В плеєрі

Ólafur Arnalds – Raein

Ólafur Arnalds – Near Light

Ólafur Arnalds – Fyrsta

Ólafur Arnalds – Lost Song

а в планах "7 П'ятниць City Cafe"; але це буде не так скоро.

В статусі "десерт дня" пиріг Шарлотка. Знову насувається спека. Всі "книги для душі" закінчились; точніш, вони є, але час їм ще не прийшов. Від вище представленої музики тягне або в щільну меланхолію або в далекі далі.
Учора мандрували Києвом, його древніми, напіврозваленими закапелками. На всіх вулицях, що ми охопили нашим маршрутом, пахло старовиною; змішанням господарських вечерь, світлом з вікон, запахом старої цегли та теплуватим скупченням пам"яті. З їхніх арок фахає духом десятиліть; а на тлі височіють багатоповерхівки.
Дуже майстерний хід: лишати ці розвалюшки понад дорогою, а в глибині дворів - щоб не помічали пропаж - валити цю естетичну і старовинну архітектуру і будувати свої дорогущі квартири, від яких простим жителям ні тепло - ні холодно. Про те, як вони псують ландшафт старого міста, я вже мовчу. Вул. Богдана Хмельницького; околиці парку "Гончара" (у парку навпроти сторічний фонтан і вирізьблені з сухого дерева бабки (стрикози), будівлі МНС та вулиці Ярославового Валу (Золоті Ворота).
По дорозі зустріли, інтелігентного вигляду, молодого чоловіка, що зажурено поглядував з вулиць на мобільний перед носом - видно іноземець приблукав))

Gotye - Somebody That I Used To Know

Сьогодні рано-вранці, перевернулась в ліжечку, а заснути не можу! За вікном починалась гроза. Одна за одною накочувались хвилі грому, кожна голосніша, аж шибки дзвенять. Пищать сигналізації і господарі, стоячи на балконах, по черзі вимикають свої автівки. Від грому йшла луна поміж будинків - гуркіт стояв суцільний.
Вже, як я люблю грози, та подумалось мені: чи не пошукати десь маму.
Аж тут закапотів дощик, а вже наступний раз гуркнуло десь далі...
Тож я заспокоїлась, вмостилась зручніше і засопіла

----------

Сьогодні в меню дебют баклажанових крутеників з м"ясом і прочім - смашноооо! Порадив милий куховар-англієць))

І ось нарешті, ми сходили на

Brave/Відважна

Як виявилось, вечірні сеанси лишились тільки в кінотеатрах ТРЦ SkyMall. Тому ми апєратівнєнько схопили манатки і почимчикували туди, щоб не чекати ще три місяці виходу БДРіпа.
В залі був дубар, та ми тримались! Люблю цей глухий звук встеленої підлоги кінотеатру і приглушене світло. Сам зал був оформлений у кращих традиціях: оксамитово-бордових кольорах, з височенною стелею і атмосферою "шкаралупи очікування") Те, що високу якість усього навколо, можна піддати сумніву, навіть на думку не спадало; якість була у повітрі.

Брейв!!! *ридма*
Почувши перші ноти шотландської музики, не змогла стримати сліз - я удома..)
Зібрати всі думки в послідовний текст важко. Я ніколи не відслідковувала і не захоплювалась творчістю Піксар; хтось казав, що Відважна ледь не найгірший його виріб... Та це краще, що я бачила за останні років.. ее.. десять, чи більше. Якщо не враховувати японську анімацію та ту, що не виходила на широкі екрани.
Якщо було смішно - я сміялася щиро (а не думала: кумедно! комусь смішно. мабуть і мені має бути.. та якось не пре.. тепер якось натягнуто..); якщо стляфно - я закливав оцки (сором на мою, тіпа дорослу, голову, але мені справді було страшно! і я справді закривала очі!! страшно хотілось полоскотати нерви, тому підглядала, але цей 3Д медвіть з таким гарчанням кидався на мну, що я вирішила піти з кіно без ексцесів). Сум, чари, моторошність відьомського лігва, пробіги та стрільби на коневі - все було живим і в рази чуттєвішим; давно я не переживала стільки емоцій з екрану. І попри те, що тягнула з відвідинами через 3Д, тепер я йому вдячна і шкодую, що вже не побачу Брейв в такому ефекті.
Другорядні герої, що не стали визначним вспоміжником; не абсолютний хеппі-енд (медвідь не став принцом для Меріди); хода і хлопчакуватість принцеси і збереження її гідності, відповідальності та жіночності при дорослішанні - проглядається правдивість образу; королева, що лишилась собою - гідною і величною -, що лиш змінила думку і пом"якшала, а не перетворилась на повну паіньку-ня!; відьма не спасла в останній момент; служниця Моді, боягузлива, але діюча, що все ж таки слухняно не віддала ключ, щоб легше було спасти всіх і вся - усе це і багато іншого створило атмосферу, хоч часткової, новизни (що, нарешті, вдовільнило мій спраглий глядацький погляд).
О, Моді! Я її обожнюю! =)) Таке пухкеньке, сердите і моторне)))
І ще єдн момент, який вартий уваги і схвалення: Морду. Творцями продумалась навіть ця деталь. Так, він став ведмедем; так, він безповоротно став твариною; але ж душа в ньому лишилась людська. І коли тіло тварини загинуло, душа людини подякувала за своє звільнення.

Я рада і вдячна, що тепер існує така картина, яку любо і радо переглядатимеш іще багато разів!

Опісля тих емоцій, ми вирішили підкріпитись піцою (якщо вже вибрались разом, тре не тільки мультик подивитись). Вибрали Pizza & Grill. Не буду довго розчихляти про його принади, скажу лиш, що давно мріяла про вікно на всю стіну з гарним пейзажем на ту сторону, що такої смашної піци ще не їла і що це, здається, новий формат для київського прастанародія (як і SkyMall в цілому).

Потім потопали в кав"ярню McCafe - теж дуже смачно. І дотопались до того, що доїдали при погашеному світлі. Охоронцю довелось нас проводити до службового ліфту; і ми пішли... Водив він нас різними закоулками. В службовому приміщенні ново і цікаво пахло службовим приміщенням. Вивівши з онаво, охоронець вказав нам напрям і ми пішли, такі упевнені - а дарма.... Від одного виходу, до нашої стоянки - пройти неможливо; двері решти виходів вже зачинені. Найцікавіше, що лиш зовні: відкрились, ти думаєш "ну, нарешті!", підходиш до вуличних, впираєшся носом, а вони ні гу-гу! І такий легкий бренькіт відчаю.....
І йдемо ми по величезному ТРЦ з погашеним освітленням - порожнеча і сутінки -, а людей... десь там, вдалині, пара заблукала, як і ми; і десь ще, ніби, людинку бачила... І тут я підіймаю погляд, а на другому поверсі купа людей поспиралась на перила! Думаю: "тю! он ще народу скільки!" і радісно, наче... Аж тут я розумію, що це не люди, а їхні обриси, намальовані на склянних перилах; холодом повіяло...
Ці наші блукання, сподобались мені більше, аніж посидінки в кафе; але на парковку ми таки вийшли.. Величезну таку! як в західних стрічках. Вона була, майже порожня. Знайшовши авто, ми захотіли ще трохи побігати по ній, такій просторій і міській. Відбігли на деяку відстань і погасло світло; зовсім; і стало дуже темно; і ми почули голосний сміх, що знущальницьки лунав відусюди - то був мій регіт над тотальним "тихим часом".

- І от так вони побували в далекому минулому і потрапили в будинок привидів

Кінець

Право, приятно, 

Когда развернёшь наугад 

Древнюю книгу 

И в сочетаниях слов 

Душу родную найдёшь



в голові пахне кавою і l'eau par

Меланхолійний, впевнений дощ за вікном і саксофонні енка-мелодії з невідомого альбому невідомого Мабуті Юрадзіро

Чуднєнько! У мя пентєратура. З якого переляку здогадатись важко, але всє прізнакі наліцо. Я навіть не відразу второпала у чому справа: вже другий день мислю що зі мною і лиш сьоня переконалась остаточно.

Нині моталась містом у справах. В "Дешевше" випила кави з автомату (вдома не встигла - неприпустимо залишитись без неї!) - потішило. Муракамі казав "дрянной кофе в автомате", та ця була смачною; запашна, міцнюча, але, майже, не солодка (виявилось тому, що не перемішана).
Величезне вікно і кава, в паперовому стаканчику, на підвіконні. Надворі сліпуче сонце.

Звідти попоїздила по меблевих, в пошуках полички (кращої за вигадану і знайдену (!) в інеті не знайшлось; майже все постапокаліптичний страх: дошка, дошка, поміж дошка - простєнько і нєдьошиво).

А надвечір заскочила у парк Шевченка. Зробила коло-друге і домка, їсти смажену катопельку

Знову почала слухати Keiko Matsui. Скільки ж це минуло з тих пір, коли я захоплювалась нею?!
Не люблю повернення до пройдешнього, але музика хороша. Особливо якщо слухати її з певними запитами; як просто музику, яка відповідає твоїм смакам; але не присікуватись до мелодій, цінуючи виключно їх, а не якість побудови, оригінальність, інтересність та мелодійність.
Надто, коли хочеться ненав"язливої музики, красивої, але такої, що не викликає власних бурхливих емоцій; в моєму виснаженому стані - саме те

Надворі вітряно і холодно. Коли відчиниш балкон, з"являється якесь несамовите відчуття; самотності, незахищеності.. і знову свободи. Тільки цього разу вона не розфарбована вогняно-блакитними фарбами вечірнього сонця.
Це степ, холодний і безкрайній. І довга дорога. Така довга, що в цій, пронизуючій всю одіж, прохолоді, здається безкінечною; ти не уявляєш себе на її кінці.
Поряд лежить тільки-но привезена "Дети Хурина"

Summer reading good books and drink delicious coffee
                                                                                                                Воть...

Если я встал посредине ночи - значит меня кто-то разбудил; если меня кто-то разбудил в такое время - значит дело срочное. Итак, кот, я слушаю тебя!

Elton John - There's no Tomorrow
I Should Have Sent Roses
Blessed


А на кухні зачиркала плита - зараз варитиметься кава *писок розтягнутий в щасливій либі*
А на годиннику 0:18

А ще у нас вдома оселилось таке))

___________________________________

Тануча чашечка з криги. Атрибути літа)

___________________________________

Схід сонця

Hurts - Unespoken

Буревій за вікном і англійченята з Hurts в плеєрі.

На долоні нефритове намисто - в пригорщі морська вода
_________________________________________________________________

У нас деякі придбання. Ну, по-перше, ми, нарешті, купили вентилятор. Правда осяяло і виконалось це запізно - погода стала прохолоднішою. Втім, зараз тільки початок липня.
Траплялись нам різні, але понивши, протягнувши час, я таки знайшла саме такий, як мені уявлялось; ну, майже) малинові вставки в мої плани не входили. Світло сірі, на крайняк блакитні, але не рожеві. Проте це аж ніяк не гнітить, навпаки - новий колір в нашому побуті. Навіть маман на нього запала.
Дує він потужно, тому коли, пробігаючи чергове півколо, повертається до тебе мордочкою - згадується морський вітер)) А ще він шумить, затишно так і турботливо..) Ня!
Тож тепер мені не спекотно; мені холодно :Р

Вентелюсик удома)) Максвелом його йменують

_______________________________________________________________

А ще мені сьогодні принесли нефритове намисто; ніжне таке і пастельне - на кожен день.
І от що ще: я не розповідала про свій змієвичок. Купила я його на День Києва, здається. З ним придбала ще парочку намист, але з ними виникли деякі нюанси - одне мініатюрне - на кожен день, але не дуже приглядне; а інше яскраве і масивне - не для мене - стеблини. Та я не про це.
Змієвичок. Він зачарував мене з першого доторку. Потім, прочитавши "Магічєскіє свойства камнєй (давайте без замиленої "магії"! просто вони з землі і якусь та й мають вагу)", можна було припустити чому.
Його завжди хочеться тримати в руках; маніакально хочеться. "Он не бросский, но внушительный". З ним хочеться дружити))

Вось:

Hurst - Illuminated

Самые лучшие моменты те , которые никто не снимает на камеру, а ты все равно их потом всю жизнь помнишь

Switchfoot - You

evening of music columns

Булочка з кунжутом, рясно намащена масельцем - таким запашним і маслянистим)) - з кавусею - вдруге підряд - під The Weepies - Happiness - полуденне блаженство!
Учора прокапотів дошшик, тому сьоня дуже тепло, але зовсім не спекотно ^___^

Дискримінація! Не можна пити каву після першої; а тільки персики їсти...

Персики, звісно ж, теж втіха велика!.. "Але не мартіні, не мартіні"...

С. Вакарчук - В останній момент

Ти знаєш як звучить струна,

Ти знаєш як кричить вона.

До дна близько, як до неба

Дощ - найкраща музика в розпал спеки

Не расстраивайся, что у нас нет денег. Ведь есть вещи, которые нельзя купить ни за какие деньги, вот например — динозавра 

Сказки - больше, чем правда, не потому, что в них рассказывается о существовании драконов, а потому, что они говорят нам: драконов можно победить

_________________

Не можу нічого іншого більш робити, коли слухаю Вакарчука.
"Скоро сонце розведе душу з головою"

Я не можу про це не написати.
Шукала на Сландо картини маслом на морську тематику. Знайшла одну, але ціна її перевалювала за десять сотень. Я б віддала за неї немало, але стільки дозволити собі не змогла. Задля цікавості завітала на сайт автора. А там більшість була вражаючою і бажаною.
Мені залишалось лиш написати автору свої емоції; що я й зробила:

В ОГОЛОШЕННІ НА СЛАНДО ПОБАЧИЛА ВАШУ КАРТИНУ І ЗАХОПИЛАСЬ: РІДКО КОЛИ МЕНІ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ МОРЕ, ЯКЕ Б Я ХОТІЛА ПОВІСИТИ В СВОЇЙ ОСЕЛІ; ВАШЕ МЕНЕ Б ОЩАСЛИВИЛО)
ВІДВІДАВШИ ОФ. САЙТ, ЗАХОТІЛА ПРИДБАТИ ПРАКТИЧНО ВСЕ)) ШКОДА ФІНАНСОВО НЕ СПРОМОЖНА.
НАСНАГИ ВАМ! =)

А за північ отримала відповідь:

Вітаю, Софія. Може буде час, коли я не буду залежати від грошей, і зможу дарувати картини, але поки що нажаль такої змоги у мене немає. Допоки є люди, які вірять у доброту інших людей, варто вірити у те, що такі часи настануть, тому я дякую Вам за доброі слова

_______

Дякую й Вам, за теплоту!

Жара в разгарє.
Замальовка: передсвітанкова пора. Добродій, що запізнився додому, сонно туди доправляється. Тихо, навколо ні душі; і лиш починають звучати ранкові співи пташок.
І тут він розуміє, що щось не так: на самому подиху повітря йому на голову опускається прозоро-біле простирадло мумій (в простанародії "марля"); німа сцена (або голосна, в кого як!).

Це я собі уявляла картинку, при вішанні сєго прєдмєта на сітку кватирки для прикриття решти відчиненого віконного простору - каби чєво нє залєтєла.
_________________

За п"ятнадцять прожитих років в новому районі, я вперше побувала в заглибинах іншої сторони дороги і відкрила для ся новий прогулянковий маршрут; учора.
Дико, але такої "свобододаруючої" спеки я не переживала давно; навіть увечері холоднішає лиш настільки, щоби просто просвіжитись перед сном.
Просвіжалась я у милій, трикольоровій блузці, темно-бузкових брючках і аметистовому намисті - ня! ^__^
Вось вона:

А вось марля:

А вось мій Київ:

__________________

Живу на протягах; сплю з відчиненою рамою - омріяна, майже матеріальна близькість з містом; та, про яку можна лиш мріяти, відчути яку вдається рідко. Пізніми вечорами слухаю Fejd


Fejd -  Trollfard