Православ'я і Католицизм повторили страшну помилку ізраїльтян. Вони створили культ - збірку зовнішніх правил, виконання яких дозволяє ясно побачити, що ти "віруєш". Цей культ значно простіший у виконанні та зрозуміліший у трактуванні - ніяких тобі суперечок "кого ж можна назвати своїм ближнім" -, але не має нічого спільного з вірою. А що таке істинна віра, і за поведінкою в чому насправді слід слідкувати, ніхто в церкві не пояснює! Якщо ж і пояснюютъ, то зацікавлений в цьому, має на що інше поставити акценти (підмога у догляданні за храмом, дотримання традицій), а важливіше - як то милість та любов - проігнорувати.

Якщо не здатен допомогти людині фізично, можна просто пофілософствувати про духовну витримку, але рекомендації "зроби от так", варто звести до мінімума - вони лиш дратують. Краще просто проявити ніжність і цим зігріти

- Гляньте, дівчата, який вірш! Отам, де струмок. Ця стара кладка, укрита мохом, по якій жебонить вода тоненькими цівочками. І сонячний промінь, що бавиться з нею, а тоді пірнає в глибінь. Це найпрекрасніший вірш, який я бачила! - Я б назвала це картиною. Вірш - то рими і рядки. - О, ні! Рими й рядки - то лиш видиме вбрання вірша. Це ще не він сам, як твої волани і мережива - це ще не ти. А справжній вірш - то людська душа, вбрана у слова... і ця краса - ось і є душа ненаписаного вірша.

Хмурне небо і шквальний вітер видули все тепло з хати. Після третього дня такої негоди, закутана в три ковдри, я прокинулась сонячного ранку. На своїй руці відчула тепло і спросоня не могла второпати: то здається мені, чи може піднялась температура? "Не може ж сонце діставати аж досюди!". А виявилось, може! :) Мою руку, відчутно так, гріло низьке, але ще тепле, сонце. І воно ж, яскраво, як ніколи влітку, ніби з усіх сил віддаючи останні теплощі свого серця, пронизувало мої скалки й витесанці аметистів, що розкачуються на бузкових мотузочках над вікном

Можливо надмірна жертовність також може бути злочинною? Ми привчені захоплюватись коханням, яке здатне сподвигнути людину на самовіддачу, або й смерть заради іншого. Безумовно, саме такою й має бути істинна щирість. Чи, скоріше, такою вона є, бо: хто має в собі Таку любов, інакше просто не здатен. Він може відчути розчарування в коханій людині, але від того, в ньому самому, нічого не зміниться. Але чи варто називати егоїзмом бажання щоб об'єкт твоєї любові був вартий такої віддачі? Життя також дар і доволі великий. А сильні почуття - іще більший. Невже ці дари не заслуговують, хоча б, на мовчазне прагнення до вдячності? Інша справа, коли ти віддаєш мізер, а вимагаєш за кожну краплину - три у відповідь. І, певно, через такі прояви ми й створили собі образ іншої крайності

Моліться так, як би то все залежить від Бога, але дійте так, як би то все залежить від вас Любомир Гузар

Хтось сказав: "Росіян не налякаєш недостачею: замість серветок - газета "Правда", і чорний хліб на заміну беконам, аби лиш за Отєчєство". Росіяни, почувши таке, могли б пишатися. Але я не вважаю, що така самовідданність між ними повальна. Молодь вже не захоче жити гірше. Можна сказати: "нове покоління - розніжене, вже немає того героїзму, що колись". І це також буде правдою і правдою ганебною... В такому мисленні і світобаченні люд виховувався віками. Але.. невже лиш в приниження можна поставити молоді такі погляди? Відвага та жертовність зараз вже не настільки принадні, бо люди дійсно стали слабкі й боязливі. От тільки, чи лише безчесно це? А може це ставлення є наслідком вікових розчарувань? У цілях боротьби, у лідерах і результатах. Може саме молодь, нарешті, допетрала, що війни та вдаваний героїзм - це лиш використання їх тими, хто має свої власні, корисливі прагнення, девізи війн дуже відносні, жертовні, отже не варті такої відданості. А тому хочуть жити спокійно щоб, як казав Гендальф: "заботы людей и маленькие проявления добра, замедляют окончательный приход зла".

А потім прийшло смс від Енді: "Привіт тобі! Я - почуття Вдячності! Хо-хо :Р". Після виснаженого Андре, після Жужу в філософічно-розпачливому стані, після Дідюлі і маминих, болісних від цих споглядань, слів: "і мій висновок: життя це - болото, але завдяки цим діамантам (музиці), які інколи можна в ньому виловити, жити варто".
І я подумала: так, це і є "почуття вдячності". Я живу у вдячності за них. І те, що я можу розділити їхнє навантаження, душею лише молячись за сили для них на витримку.

"В изгнании",
Γιάννης Πλούταρχος - "Κρυμμένα μυστικά" - Παλιοχαρακτήρας

нині День яблучних пирогів і вдячності
Шарлотка з кавою і.. чекаєм почуття вдячності! Хоча воно і так присутнє)

Над тем, кто бежит, всегда есть тот, кто летает. А вы не знали? Над тем, кто летает, есть тот, кто отчаян

Неудача, которая постигает вас - месть проведенного впустую времени

"Вы окружены"

Пісенька 5-літньої Настуні з дит. садка.
Прям в 10-ку до сьогоднішнього "виклику"

Наш із Доно смс-діалог:

Д.: - Хто рано встає того й перший черв'ячок! ^^
Утреца!

Я: - В кого є грузинський бекон, тому байдуже коли вставати ￢￢
Утрєца!

Напужяли, так напужяли!
（오 ﹏ 오）Ледь не втратила свій бложик

夢. Тепер в нашій "родині" є Юме

Стара бабця дивиться ТБ, ще тільки-но вони з'явились: О-о, букви пішли - буде дощ!

Одна бабуся розповідає іншій, як її син ображає. Друга, врешті, не витримує:
- Все! Завтра піду в сільраду, розкажу, який він.
Бабця-матір слухала, слухала, кивала. Потім ще говорили про різне. А вже перед тим, як йти додому, каже:
- Знаєш, Маню, то ти не йди в сільраду...

Так втішно бачити рідні речі з, київської оселі, тут, в селі, де живеш в найрізноманітніших обмеженнях. Втішно, коли є кому їх привезти.
Крапелька волі...

Моменти, які я люблю, в яких розчиняюсь: родина в процесі зборів кудись, всі зайняті, до мене діла не матимуть якийсь час і я можу спокійно випити міцну каву з цукром, саму і головне: під музику. Це "Мій простір"

Цвіжин... Село моєї прабаби. Моє власне давно втратило свою атмосферність, хоча вона у нього була світла і ясна. А тутєшнє... воно досі залишається тим затишним, трохи неохайним, але простим і одухотвореним, як стовбур дерева. Крім того, тут живе Дух Природи. Те, що я зустріла тут, прив'язало мене до себе не менше - а може й більше - ніж "Березина" мого дитинства, околицям якої загрожує знищення недоторканості, а отже й її цінності.
І знахідка ця вселила в мене надію, що існують ще на моїй землі - навіть, в межах мого досягнення - місця, де можна Заглибитись. Цим можна жити...

У хащі ж нас проводжав яструб, перелітаючи з гілки на гілку, по мірі нашого просування вглиб. Колись я мріяла побачити його в такому вигляді

До мене раптом прийшло інше розуміння вислову "любов - сліпа". Справа не в її упередженості, а в фразі з Біблії "любов все покриває". А ще, слова "люблю просто так" це - міф. У будь якому випадку, люблять за щось. От тільки від присутності чи відсутності любові залежить будуть тебе потішати чи дратувати одні й ті ж риси.

FREEDOM★
BE FREE