The Devil Within [Free Single] 

Парфуми Laugh Often by Reese Witherspoon

Прийшли-таки мені збірки Масаока Сики з Росії! Забирав тато. Своїм коштом, спішив щоб до закриття... Приніс додому і вздумалось щось йому читнути! Спочатку нерозуміння, потім здивування, далі, навіть, злість і закінчилось все розпачливим зітханням: "56 гривень!" - я осталась нєпонята))))
Колись і дядько-меломан, почувши Ogi no mato, сказав, що ми купуємо усіляку хр..ю.

А я, читнувши увечері кілька віршиків, ніби масла на душу вилила:

Над книгой склонившись,
жду, когда испекутся мандзю. 
Крик перелетных гусей

Хайку, як запах повітря після дощу. А танка, як вечірній аромат скошеної трави

Хороший день із Доно; надзвичайний вечір із заломленням світла в моїй кімнатці; три ммс від Малої. А зараз песики надворі гавкають, як у селі - втішно..)

Мала шле мені свої безкоштовні ммс, а вони не завантажуються - довелось дзвонити оператору.
Цікава ситуація: знайшовши порозуміння із зовсім чужою людиною, але не маючи ні причини, ні можливості перейти з нею із суто ділової розмови на приватну, не виходячи за рамки, ведеш розмову так, що вона висловлює усю можливу теплоту. З однієї сторони це сумно - для чого так, чому не можна бути простішим? З іншої ж - коли світ був складнішим, він мав глибші емоції.
Ммс налаштовано! <(￣︶￣)>

І знову в мене температура від перевтоми. Вже вдруге, та цього разу відчутніше. Вночі трясло, ломило кістки, майже не спала до ранку. Але замість того щоб відпочивати, саме сьогодні мене пробило на шиття; тепер гірше.
Гримить і ллє. Переступила через тверде рішення не ставити на Солу іграшок. Встановила дві кавайнющі від виробника Line і, навіть, засвітила свій номер. На кавову іграшку пошкодувала часу, а от ферма... там такі овечечки! (♡ﾟ▽ﾟ♡) І вони розмножуються! І нащадки їхні мають іншу породу .... (o´ ∀｀o)

У нас сьогодні наполегливо йде дощ. Дуже довго він збирався, мучив організм паркістю і сонливістю та, нарешті, прорвав.
А для нас він прорвав ще учора - ми ж поїхали на риболовлю! Тато набрав вудок на зграю козаків, згріб нас з маман і Анет (Доно) й повіз за ріки-поля на Жуків острів. Стрьомноє мєстєчко, я вамь скажу! (・﹏・)  Зарослі дикі, болотяні ставки і дивні будівлі з таємничою історією, часів Другої світової. Дух цього острова змішаний: часом відчуваєш прихованість уособленої природи, часом якесь недобре запустіння.
Ловили рибку ми в двох мілинних заводях. Чимала рибка плескалась поряд, але наші поплавочки бєзмятєжно пливли по течії ( ´∀｀*)
Зрозумівши, що ниньчє нє рибний дєнь і почувши шелест грози, що наростав і надихав (  ^ ^  ) ми побігли до дуба за поворотом, подивитись на нього, поки дощ остаточно не загнав нас у бус.
Старезне, розлоге дерево з чорною корою захоплювало. Вода мирно блакитніла грозовим небом в цьому місці. А потім папА нас з криком просвітив, що на наші голови йде не лише дощ, а й град. І під тарахкотіння криги ми повечеряли в машинці. А запивали кавою, дивлячись крізь запітнілі вікна на вечірнє віддзеркалення сірого неба в річці і вогні далекого міста-привида...

Літні новинки （＾_＾）

Коли розуміє, що Бог - космос, тобі не хочеться запам'ятовуватись у цьому космосі, ніби, записувати на пам'ять, агресію, пиху і їм подібне. А потім ти згадуєш "Пам'ятну Книгу" і розумієш, що це..)

Повечеряла... Борщик, хлібчик, м'ясце, а на закуску вуглячко, бо завтра хочу бути у формі （＾_＾）

Незбагненна для мене досі процедура валяння з вовни іграшок, після 11-тихвилинного відео, занурила в глибоковражене безкоментарря. Таємничо-ділове слово "приваливаем" полягає в таинственном образе сплетения ниточек между собой посредством многотысячного их прокалывания-втаптывания специальной иголочкой (навіть не змогла висловитись українською). І, як це не дивовижно, таким способом клаптю вовни дійсно надаються найтонші форми твердючої консистенції!
Я умолкаю...



Про те, наскільки це "замутно" і скількох рухів потребує я стараюсь не думати. Можу повірити, що воно затягує, але це ж просто суцільна монотонна робота! І тим не менш, мені б хотілось спробувати, хоч досі не жалувала іграшок із вовни...

Колись малою я боялась визначення "нести свій хрест", боялася терпіти і відмовлятись. Потім, на багато років забула про ці слова. Але зараз, в період долання страхів і свідомого бажання зрозуміти, осягнути і прийняти серцем (переконавшись неодноразово, що всі "правила", яких боятися дізнатись і виконувати "не покара, а мудре веління" - шлях, що приносить мінімум страждань і максимум мудрості і результатів в кінцевій точці шляху), згадалось те і я думаю, що "твій хрест" це те, що ти не можеш змінити не згрішивши (окрім того, що не можеш змінити взагалі).

Максвелчик виліз із коробки і провіває вечірню кімнату, шурхітом своїм створюючи знову літню атмосферу і принишклий затишок. Доно виїхала додому. Нещодавно купила нові тюлі білі і нові тюлі в зелені й жовті квадратики - літнє оновлення у вітальню (може колись буде). Ну, а іще, спання в льолі велика втіха та приємність; і почуваєшся відповідно своїй статі

Хтось казав, що спокій, це бажання і наділ слабкодухих. Ні. Спокій, це визнана всіма винагорода

Багато сумнівів, страхів, думок було останнім часом. Почались вони в грудні, перед 21, коли я намагалась змусити душу перестати любити і втішатись тими речами, якими було заполонене моє серце і мій блог минулого літа. Я розуміла, що ці речі минущі і якщо я не навчусь втішатись лише Небом і любов'ю, то кожен раз мені болітиме і лякатиме втрата цього. Насправді ж я боялась, що воно стане перепоною у моєму шляху до неба.
Це силування душі спричинило багато зла, страхів і в подальшому великих провин. Півроку я намагалась із ними боротись і шукала відповіді, що правильно і що можна. Втратила любов, що билась ключем і життєрадісність. Стала боятися себе. Втратила спокій і лиш зі сльозами згадувала колишнє умиротворення.
І тривало це аж поки я не відкинула всі страхи, не почала надіятись попри, не повірила Його обіцянкам вперто, (хоч і, можливо, й не мала вже на це права) поки не зрозуміла, що любити можна, якщо воно не зле, якщо народжує сяйво в очах і дарує наснагу, викликає посмішку в оточуючих - воно не може бути зле, це часточка Божої любові.
Те, що тобі дається від народження, твій характер, твої схильності - вони нащось треба, вони можуть принести користь і добро, головне слідкувати щоб не чинили зла. У всіх святих, на яких варто рівнятися, були свої особливості й характери і вони зумовлювали їхні вчинки через призму віри та любові. Якби досягти досконалості - хоч відносної - в любові - це основне, решта прийде сама.
Що із цього правильно я не знаю, але досі дійшла до цього, далі сподіваюсь лиш на Нього, бо сама я впоратись не здатна.

Коли до мене, поволі, почало приходити усвідомлення цього, трапилася й ця книга в парку Шевченка, "Вічник", і вона його іще ствердила. А в рецензії вказано: "Це - подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду?» Це письмо допоможе віднайти себе й укріпить у великому Переході з нічого у щось"

Але багато до чого я ще не дійшла, попри все не зробила основного. Те зближення і спілкування; те життя разом і вкрок - це все ще належить, про нього стільки думалось і досі нічого не ввійшло в життя

Больше всего я хочу прийти к тебе и лечь рядом. И знать, что у нас есть завтра.

Мацуо Монро. "Научи меня умирать"

Липи розпахтились безжально і кличуть надвір; а в мене голова мокра... Але й котлетки пахнуть не набагато гірше (  ^___^  )

У чернетках блогу знайшла допис: "з днем кота усіх, для кого це має знайчення". Пам'ятається мені я щось таке писала, але точно не 21.06.2013! Де ж тоді воно могло взятись? Лазутчик у блозі?? 0_0
Хо для Соли медмедика брелочка. Муненького, 5-7 см, але м'якенького і бажано пухкенького, щоби не довге і худе. Знайшла. В Харкові. Дешеве і просте, не варте щоб платити ще й за доставку. Купувати?

Мы никогда не узнаем почему и чем мы раздражаем людей, чем мы милы им и чем смешны; наш собственный образ остается для нас величайшей тайной

Милан Кундера. Бессмертие

Читаєш про бабку-знахарку і мудрого діта, а поряд сухою лозою пахне розмочений віник. І разом це так звично і природньо, ніби дика , древня природа ніколи не зникала з Києва. І подумалось, що, як би не викорінювали живе і наше, доки у квартирах тепло пахнутиме розмоченою лозою - нікуди те наше, живе не подіниться, завжди житиме. А ж тут згадалось, що в містах тепер прийнято користуватись пластмасовими швабрами китайського виробництва...

Закінчивши на поваленні темряви і воцарінні Арагорна, мені не хотілось продовжувати, навіть, не пам'ятаю чому. Але справжньою причиною небажання закінчувати книгу була, напевно, та світла печаль, якою завершується оповідь про ті епохи. Так було й із "Сільмарілліоном": пішли ельфи і стало сумно, по-справжньому, щиро, ніби й справді найсвітліше пішло колись давно і тобі це відомо, десь глибоко в підсвідомості, чи душі.
"Володар Кілець", взагалі, суцільно складається з до болі знайомих емоцій. Сумніви, боріння, відсоток і переміщення добра і зла, в тобі, з другорядного на основне; дух древнього, такого древнього, що й ти сам чітко відчуваєш цю межу, між древнім-знайомим і древнім-забутим, але неодмінно колись існуючим; дух живого; і це все таке ж реальне, як і бачена в дитинстві природа.
Найболючіше в книзі відгукується розлука Сема і Фродо, чомусь... І ти прямо шкірою відчуваєш, як народжується нова епоха, в якій ми зараз і живем

Зустрілась з Дівчинкою у "Віденських булочках" і поїхала у парк Шевченка.
Ув очі впала "хатка" на паличці, розфарбована олійними фарбами в книги із прізвищами авторів. Думали-думали, що це... аж поки не вбачили у скляних її дверцях книжечки. Мабуть залишають там прочитані і беруть нові для читання. Але література там не надто бажана чи цікава. Але одну таки знайшла; і взяла. Треба й собі щось туди притаранити, в мене є що, аж 15 мішків і ще ціла квартира >__<
А потім ледь не отримала у подарунок смартфон, просто від пересічного чоловіка. Дякую! =)

Відносини, чи, навіть, стосунки Сема і Фродо подібні до стосунків Хауса та Вілсона, тільки у перших вони чистіші і глибші. Це сполучення любові і фаталістичної відданості. Якось сумно воно дуже, хоч і приваблює...

Розмова соловців:

Spaun_Studiо

"Завтра буду ставить тяжёлый софт, посмотрим чего Sola может"

WooDenLama

"Знаю точно, что она может нежно поскрипывать когда привыкнет к хозяину" =D

wise_owl

и нежно подглючивать тачскрином )

Фото користувача J0kk з 4pda:

Другий вечір покапує кров з носа; від стресу, через депресію, до утіхи. Але я люблю; сумую, майже, за всіма, хто був в моєму житті; маю плани; і щаслива.
Шкода, цифрик був не в формі, бо небо сьогодні було визначне і рідкісне... 

桜の下

桜の下, a photo by sunnywinds* on Flickr.

April Snow

April Snow, a photo by consulibitum on Flickr.

Untitled

Untitled, a photo by travel song on Flickr.

Setting sun

Setting sun, a photo by yasu19_67 on Flickr.

Untitled

Untitled, a photo by Kkeina on Flickr.

И горы, и люди способны разрушаться.. Правда, люди по причине своего высокомерия и глупости...
© Jane Austen, Pride and Prejudice

Красивым кажется все, на что смотришь с любовью

Практикувалась з можливостями Констанс. Не омріяні результати, але дуже втішні. Потім взяла до рук Солу: свежий бриииз! （*´▽｀*）Чомусь Конні дуже гріється; Сола в порівнянні з нею - свєжайша і прохладнєйшая!)))

Сиджу на стоковому лаунчері - виявляється він дуже красивий і ефектний. А якщо пофасувати проги по папочкам на роб. столі, то й зі зручністю проблем не виникає.

Пандочка хороша. І кожного разу, після кількаденного користування чимось новим, я сумую за нею і повертаюсь назад. Але в неї дуже багато власних нюансів, а 91-ий у мене гальмує, хоч Сола й не повинна цього допускати

Я всегда вспоминаю сладкие эклеры, когда думаю про кремовое боке. Кремового боке достичь достаточно сложно, потому, что все точки в зоне нерезкости пытаются превратиться на снимке в светящиеся диски. Единицы объективов могут производить настоящее кремовое боке. Собственно, пример такого боке ниже

Хід потягу під арабський спів в чиємусь авто і пискіт ластівок і казкове, багряне небо. Це щось недуже знайоме, але незмінно близьке.
А десь живуть люди, існують інші світи...

Вечірнє сонце відсвічує зі сторони сходу. Незвичність відразу кидається в очі. І, якщо не шукати пояснень у вигляді переддощового заломлення світла або білої хмари, що відбиває сонце на сході тоді, як на заході нахмурилось - можна злякатись такої незвичності; здається, ніби світ перевернувся і настав його, звичного кінець

Сильний протяг приніс з собою запах липи

"Кричать в местах общего пользования - не позволительно".
Хто б сказав це нашим несамовитим діткам у світлий час доби?

Герои бывают только трех видов: мертвые, побежденные и сомнительные
Грегори Дэвид Робертс. Шантарам

Тривожні хмари скупчились у небі, вітер віє дико. Всю Європу заливає такими зливами, що проривають дамби; Україні теж обіцяють. А нам не можна, у нас Київське море. Надія на одну милість Божу

Дожили.... прикортіло, бачте, музички о пів на другу, тож зараз Сола завантажує мені передостанній альбом Дідюлі.
Так, техніка робить життя простіш, сьогосекундні бажання здійсненнішими. Розумію тих, хто не в силах від неї відмовитись...
А якщо без філософії, то я в шокє від цієї можливості і щаслів єй воспользовацца

Нарила:

Павоненятко, що виринуло з пуп'янка на моїй Біблії

Всі коти, як Няко-сенсей: ніби ділові і незворушні, а на "фантік" ведуться

Без слів

Натрапила:

Як швидко минає час!
Моя "легенда": к750і - мій перший телефон-друг.
Мда, дійсно, і перший крок до мобілографії - скільки прекрасного неба я ним перефоткала і моїх дівчат!

Маман придбала для НазаркА три! Я запала на "Малюка світлячка". Навіть, були думки лишити собі. Він так кавайно зуззит! ( @ ω @ )

Колись давно я почула про ломографію і чомусь ще тоді вирішила, що я, якимось боком (можливо своєю любов'ю до фотографування, в цілому, і легкодоступному особливо - ще з дитячих років), маю до цього близьке відношення.
На той час це було не так просто: прояв плівки, і вона сама, були справою недешевою і, вже точно, ніхто не дав би тут розгулятись дитині.
І тим не менш, з роками ця пристрасть не втратила своєї сили, а лиш знайшла доступність.
Нещодавно мені, чомсь, пригадався цей вид самопрояву і подумалось, що це, мабуть, і є тим, чим вщерть заповнена мережа з Тумблеру і йому подібних. Тільки зараз люд знімкує свої кави-коте-мобіли більш професійними апаратами, щоб "як гулять, то вже гулять"!
А сьогодні, пішовши по інфо про камерофон, натрапила на мобілографію і знову спливла ломографія.

Ломографія:

 — жанр фотографии, который ставит своей целью запечатлеть на снимках жизнь во всех её проявлениях такой, какая она есть.[источник не указан 460 дней] Ломографы ищут красоту в огромном количестве заведомо некачественных плёночных кадров, снятых с необычных ракурсов.

Для этой цели изначально использовался выпущенный в 1983 году автоматический компактный фотоаппарат Ленинградского оптико-механического объединения «ЛОМО Компакт-Автомат» («LOMO LC-A»), откуда и произошло название

Почалась ломографія з приколу. Двоє австрійських студентів Віденської академії мистецтв Маттіас Фігль і Вольфганг Странцінгер відпочивали в Празі, і Маттіас всього за 12 доларів купив на складі магазинчику фототоварів «ЛОМО-компакт». Друзі об'їздили всю Прагу, знімали все підряд, не зважаючи в об'єктив, що називається, «навскидку». Потім, повернувшись до Відня, продовжили забавлятись з камерою на даху студентського гуртожитку. Коли вони надрукували фотографії і виклали з них панно, то були вражені результатом. Це були знімки, що «зберігають спогади».

Так, я люблю високоякісні фото, просто обожнюю, і шпалери з них тицяю скрізь. Але ломографія, як на мене, важливіша за них. Фотографи не мають права зневажати її бо вона виконує саме те, заради чого, власне, і був створений/бажаний фотоапарат - фіксує спогади хаотично і тим - живо й правдиво.

Профі не вистачає саме цього. Профі суха красива картинка.

А от ми з Доно "работаем в технике Айфонография"  

Почалась айфонографія, ясне діло, з айфонів, ще коли їхнім камерам було по два пікселя. Але тепер цей термін розповсюджується і на андроід, загалом, на всі смарти.

З чим вас і нас вітаєм! Теперь ми знаем, что ми делаем.

Якщо завтра знайду час (такь какь я крайнє занятой чєловєк) після того, як подарую Назарку сію цацу (смотрітє пост више), то напишу про дуже особливу книгу. Правда, прочитала я її вже з місяць як,. але тим не менш!

Павонії

В полкничному краю моєї бабусі тільки старі, смачні, запашні сорти, тож змалку я їм тільки дрібну полуницю, справжню, так би мовити.
Вперше за 24 роки я, в полуничний сезон, в червні, не в селі, тому "годуюсь" із чужих городів.
Енто "Дамскі пальчики", в двічі більші за звичні. Аж до рота брати страшно

У вечірньому небі - умиротворення і благодать в теплих кольорах - як і належить, після дощу

Сила добра в світлі його серця. Зло передбачає людські вчинки, судячи по собі. Але світло, яке в людині, може зробити її дії непередбачуваними. Тільки б за світлом іти; попри страх і яскраві бажання. Бо голос світла дуже тихий, майже природній, тому в розпізнаванні його потрібно тренування. І, все ж, він трохи відокремлюється від загального моноліту думок

Ніяк не звикну, не повірю, що літо тільки починається, а не вже закінчується

Якби було менше дозволів і ломань правил, може й час світу йшов би повільніше...

Мороженка розтаяла і затопила клюковку

"Нарешті я знову набула ту пресильну і знайому - ніби, не лише по книгах - атмосферу, вийшовши з земель Елронда. Це трішки сумне щастя і душевна втіха знову зупинитись у таких знайомих і дорогих місцях. Словами цих унікальних відчуттів не передасиш, їх і зрозуміти не зрозумієш. Сюжет мізерний, монотонний - від дня до ночі; ніч перечікуєш за страхом, а день іще тужливіший. Але дороги ті яскраві і чіткі, ти дійсно по ним йдеш. Бачиш усю велич і всю похмурість. Чомусь ці картини так легко малюються. Відходячи подалі від пафосно-убогих голівудських образів, мені легше зорієнтуватись і намалювати найправдивішу картинку".

А зараз я вже в лісах Фангорна. І все - та ж дорога, той же ж дух: сухої древності і волі. Я ясно, всюди відчувала його в 15; зараз мені потрібен путівник щоб знову в нього зануритись