Прогулка

реж. Алексей Учитель

Натрапила на показ далеко за північ. По моєму досвіду Євгеній Циганов ніколи не знімається в безглудзостях, тому й звернула увагу на фільм, + навіть при перших кадрах стає зрозуміло, що формат її далеко не типовий.
Як, інколи, добре переглянути щось свіже, до чого не звик! А якщо воно ще й виявляється змістовним та легким, з приємними тобі акторами - це свято для душі.
Стрічка починається із поїздки в авто під

Nina Simone — Wild Is The Wind

Буденні та грайливі, часом дуже проникливі діалоги героїв не набридають, не хочеться ніякого динамічного сюжету, просто "їх дуже цікаво слухати", хоч і говорять вони ні про що. Надзахоплююча продуманість характерів і відповідна індивідуальність вчинків, поведінки.

Девушка и двое ее случайных спутников проходят пол-Петербурга, флиртуя, пикируясь и за полтора часа реального времени проживая любовную драму, которая заканчивается так же неожиданнок, как и закономерно, ставя все на свои места. На протяжении фильма мы видим город во всей его красоте и правдивости, его жителей, професии, увлечения. Просто Питер on-line

 Як і має бути після хорошого кіно, по закінченню "Прогулянки" в голові юрбляться роздуми про вчинки героїв, як вони почувались в той момент і їхню поведінку після завершення історії.. І при цьому я не відчуваю себе ідіоткою, через те, що витрачаю час на розбирання вигаданих персонажів

 Эмили Бронте "Грозовой перевал"

 Так, як книга описує події минулих століть, а також є "класикою" англійської прози, я вирішила прочитати її - якщо зможу - принаймні аби орієнтуватись про що йдеться. Раніше я робила спробу ознаймитись із "Джейн Ейр" - написаною сестрою авторки "Перевала" -, але не змігши знести тамтешньої театралізованої "зворушливості", не мала впевненості, що осилю цей, повний пристастей, роман. Проте, він виявився значно більш реалістичнішим.
Але в мене виникає лише одне питання: який душевний стан потрібно мати аби настільки детально описувати таку запеклу ненависть, мстивість, егоїзм, притворне благочестя, та фанатизм до божевілля?
Втім, саме ця смертальна відданість, що в своїй напористості здатна десятиліттями жити лиш однією Думкою, що має ім"я та врешті возз"єднуватись із привидами та залишатись з ними ходити по землі, викликає симпатію до цього роману і змушує дочитати його до кінця.
Чомусь такі несамовиті почуття завжди притягують людей, своєю силою, віддаленістю від всього людського та ледь помітним відчуттям бруду, огиди від цієї маніакальності, фаталізму. Не хотілося б носити в собі таку пристасть, проте й відсторонитися від неї, не відчуваючи в глибині душі захоплення та якихось особливих чар - несила

Хроніки денних знахідок

Hans Zimmer "Mermaids"

p.s.: більшу частину посту було стягнуто в Morrigan>Живущие в глубине>Dream World

Enya - May it be

Nicholas Hooper "In Noctem"
 

Alexandre Desplat «The resurrection stone»

 

Роман Коляда "Янголи повертаються" 2011

 Добре, що цього разу він не долучив інших інструментів - сольне піано так рідко зустрінеш, а саме воно заглиблюється в тебе найдужче і саме цим Коляда й унікальний.
Цей альбом, безперечно, більш професійний, майстерніший, але спочатку мені здалось, що на тлі цього в ньому поменшало душевності.
Проте потім я відчула, що він просто менш.. вразливий, сентиментальний. Місцями у ньому помічався сильний надрив, якась прихована відчайдушність, навіваюча образ незалежної, із втратою на душі жінки, котра вирішила йти до кінця з ризиком для життя.
Особливо запам"яталась одноіменна композиція "Яноголи повертаються" та "Тетянин день".
А вкінці я почула "Шатл" - створений за сумісництвом гурту К-тріо.
Багато хто в акторстві, письменництві намагався зобразити смертельний біль з додатком
шокуючого відкриття - зазвичай з подібним складно зіштовхуватись.
Коляда ж зі своїм скрипачем, зобразив цей стан настільки яскраво і вміло, що ти не
слухаєш, а ясно бачиш цю страдницьку мить. І попри це вона невимовно красива, вона поодинокий спалах геніальності та пекучої незабутності

Iron and Wine - Flightless Bird, American Mouth

В авто, їдучи з "Челентано" до "костельної" вулиці де розташовувався наш кавовий вибір, я відчула весь волелюбний присмак описаних Муракамі вечорів, проведених у різних кафе та барах.
Дарма, що "Кофе хаус" не з дешевих - він того вартий, сповна. Приємний, м"яко-жовтий у тьмяно-білі розводи інтер"єр, обрамленим темним деревом, в залі кілька, до нестями затишних, старомодних, вішалочок.. бракувало лише джазу, хоч я й не розуміюся на ньому.
Замовили два чізкейка і відкрили для себе бад"ян, але про це потім..
Не сподобались лише чашки для кави - пивної форми. Стійкі - так, але каву в них не видно, відтак дещо не та атмосфера. Але магічний напій всередині нарікань не викликав)) А тістечка!.. давненько я вже не їла такої смакоти - ще в Одесі, напевно. А! Згадала! Як я могла забути? "Віденьські булочки" - там, навіть, засушений кринделик, якого годі вкусити, всередині виявляється надсмачним. Ну і, безперечно, цукерки із львівської "Шоколадної майстерні" є незабутніми та незрівнянними. Але ні в "Челентано" ні, тим більш в "Шоколадниці" подібних смакових якостей солодощів виявлено не було.
Так ось, уплели ми ті чізкейки за дві щоки (попутчики, що вже були невдоволен усім на світі, цього разу фиркали через ціну), щасливі, вдалим вечором, аж іскри з очей сипляться і раптом.. узріли зірочку.. А присмак її був!.. ледь вловимий, свіжо-"коричневий".. наче створений для відтунювання кави.
Поморочивши мізки офіціанту я дізналась назву спеції (хоч він мене і підставив, сказавши, що це аніс, а то був "аніс зірчастий", от так от).
Досиджуючи останні хвилини, я вдихала на всі груди тамтешній запах - чи то дерева з легким домішком нетоксичної фарби, а чи просто незнайомого місця і чужого одягу - такий приємний, затишний..)

Spirited away

Rocktuete

Женская половина / Ô-oku

Фільм видався мені японською версією російських "Когда зацветет багульник" чи"Условия контракта", ну можливо більш вартіснішою, та все ж такою ж недолугою спробою створити серйозне кіно "а тяжолай правдє" і переважно це завдяки Юкиэ Накама - доволі привабливій, проте цілковито "самомилованій", що запамяталась мені ще із "Синоби" - вже абсолютно пародійної стрічки на тему "дрєвнасть".
Пишу ж про цей фільм бо малось там кілька деталей, котрі зробили його цікавим для перегляду.
По-перше декорації: а точніше костюми, а ще точніше - жіночі кімоно. Момент коли всі фрейлін вишиковуються уздовж коридору і вилискують своїм різноманіттям шовків та вишивок - от на що варто було подивитись; яскраво і в глибині мозку зароджується слабке уявлення величі тодішніх панн.
А друге це Хидетоши Нишиджима (Hidetoshi Nishijima) - запам"ятався із "Ляльок" Т. Кітано та кількох інших і склав загальне приємне враження. Спостерігаючи його тут, можна було з легкістю зрозуміти вчинок головної героїні та перейнятися її болем.
Здивувала та порадувала присутність Митсухиро Оикава, вдалося побачити його не у ролі нікчемного улюбленця жінок.
Ну і останнє, що викликало схвалення, це відповідне завершення ризикованого вчинку. Ніхто не намагався нагодувати глядача казкою про те, що усім усе простили і зажили вони в дружбі та палкому коханні; вони просто показали неминучу правду

Древні єгиптяни витісували, з найтвердішого каменя, глечики довжелезна шийка яких в діаметрі дорівнювала 1.5 мм. Робили вони це сверлами невідомого металу колосальної міцності на "дрелях" в 500 разів потужніших за найсучасніші.
А сусідка мого діда перетворювалась на кішку (цур "кількість хромосом" та замилену ДНК ) про що запевняють переконливі факти.
Після таких свідчень не вірити у кентаврів, вампірів та грифонів є повною безглуздістю, оскільки вони вже не здаються настільки надзвичайними

Степень надёжности обратно пропорциональна степени свободы

Xapуки Мураками. К югу от границы, на запад от солнца

 

 

Як на мене, саме цей роман являє собою найкоротше та найповніше скупчення муракамівських пристрастей, здавна затаєних і неодмінно болісно-фатальних, що, як завжди, підсилюються його описами ночі, бару, людьми та абсурдними асоціаціями на тлі втішення нікчемними, але неминучими і затишними людськими задоволеннями. І цим він до густоти просякнутий, через свою невелику кількість сторінок