Особливе місце у Києві "Голосіївський парк". Погана слава у нього. У звязку з тим, що парк займає лише четверту частину 4500 гектар, а решта все ліс, там коїться багато злочинів і тому його якось не сприймають за цілковито "одомашнену", милу такі місцинку, а скоріше, як щось живе, як незалежну особистість, що дозволяє себе використовувати.
Можливо тому, після першого за життя, відвідання, я й перейнялася ним.
Того дня ми знову приїхали затемна. Дивовижне повітря - через суху осінь - пронизувало легені. Темінь спонукає занурення в глибини речей, темінь в лісі це з"єднання твого духу і духу лісу.
А потім я побачила на асфальті невиразне, м"яке світло місяця, що проступало крізь листя напівопавших гілок. Запах дуба.. Давно я його не чула, він найкращий.
І ось воно, не треба їхати за тридев"ять земель, жертвувати спокоєм, миром, власним життям, аби залишитись сам-на-сам з омріяним нічним лісом, холодом, журчанням річки, місяцем.. значить так і буде.
І тут же ж, недалечко й вогні міста, забита дорога з червоними вогниками ліворуч і білими, по ту сторону, праворуч..) Світло людських вікон; і ювелірна крамничка)

Харуки Мураками "Послемрак"

Оповідь про одну ніч.
Я до кінця дивувалась: невже йому вдасться розтягнути одну ніч на цілу книгу, хоч і невеличку? вдалося)
Як пише аннотація:

 когда уходят последние электрички, в этих местах наступает очень странное время. Совсем не то, что мы называем ночью...

І справді: нічне місто це не той, звичний для нас світ в якому ми легко виживаєм, це інша планета з непорушними своїми законами, сталевими та жорсткими. І водночас, серед цього страху, яскравіше видніється людяність, в первородній своїй незап"ятнаності, існує, такий нечастий, стан нормальності (є такий особливий стан в людському характері; він не втілення занудства, а скоріше сполучення надійності та простоти). Як і "К югу от границы ...", це ще одна найнасиченіша, коротка збірка усього муракамівського шарму, для добровільних, вічних в"язнів ночі, кави і людського пізнавання

Джейн Остин "Чувство и чувствительность"

 

 що прочитана після "Гордости и гордыни".
Що тут сказати? Стиль письменниці невимовно складний для сприйняття, а інколи й для розуміння. І вже точно не скажеш "книга читається, як ріка тече" - скоріше, як їзда малих, дерев"яних коліщат по бруківці.
Проте: я глибико поважаю твори Джейн Остін.
Вона, як кросворд. Чи шахи. Хоча ні, ніщо не в змозі стати аналогом її текстам. Вони наполегливо вчать напружувати мозок (що робити по-справжньому ми давно розучились) аби зрозуміти тонку нитку сенсу у вишукано-обережно-підступній побудові діалогів описуваної знаті.
Сюжет, хоч і часто пістрявіє схожими випадками і щоразу буденний, навіть банальний, завжди залишається цікавим, змістовним, душевним.. А пояснюється це тим, що постійним акцентом оповідей є дуже детально описані емоції і велика кількість роздумів та діалогів, в яких можна довго порпатися завдяки стриманості англійської манери бесід та хитромудрості елементарних фраз, створених авторкою.
"Чувство и..." виявилось носієм кількох дуже цікавих, на мою думку, моментів.
Висновок Маріанни про себе якось несподівано відкриває очі. До самого каяття, її поведінка не викликає особливого обурення в читача, оскільки ми ставимось до неї крізь призму погляду Елінор - сестри, що знає характер її вчинків і звикши до них, не помічає їх егоїзму. В цьому виявилось приховане вміння авторки.
А щодо аннотації

Марианна, воплощение чуствительности, страстно влюбляется в обаятельного, но легкомысленного господина, а ее рассудительная сестра Элинор избирает объектом своей привязанности вполне надежного молодого человека. Что же является залогом счастья - чувствительность или чувство? Ответить на этот вопрос можно, прочитав роман

так, ми дізнаємось, що ні те, ні інше не є запорукою щастя, а лише сильному, випробуваному і терплячому, Небо дає шанс у вигляді випадку, засвідчуючи підтрмку почуттю, яке може бути щасливим

 

 Jan A.P. Kaczmarek − Japan

Запах улюбленої кави, в плеєрі обожнювана різдвяна пісня на фінській з очікуванням свята в прикуску, припавший до душі "кусючий" серіал в темі

Sonique - Alive

 
Godai Natsuko - Gomen

автор фото incredi

John Williams - A Window To The Past

Люблю прокидатися у вихідний і вдихати запах чогось теплого та смачненького, що рознісся по квартирі.

А ще обожнюю та не нарадіюсь довгими, зимовими вечорами. Коли за вікном натхненно-темно більшу половину дня і є багато часу аби зайнятися улюбленими справами для цієї пори

Emma Shapplin - Mai Piu Serena