Робін Гуд/ Robin Hood

 Подивитись вирішила за трьома причинами:
Середньовіччя
Присутність Кейт Бланшет
Мої рідні краї ( ірландські скелі, шотландські гори, англійська історія )
Правда Рассела Крова я дуже недолюблюю, ну воно й виправдалось:
У стрічці надто багато американських вільностей, крутійства та борзих повадок. Не знаю, як водилось у ті часи, але якби у героїв фільму було довше волосся - дивився б він краще і природніше, якось.
Та менше з тим, фільм сподобався, доброзичливий він і відчувається режисерське прагнення до хорошого. На Кейт, з її тонкою статтю, довгим, рудуватим волоссям і сильними, рішучимм рисами, було радісно дивитись і не виникало сумнівів, що вона високорідна леді та лідер поселення. Ще істинне задоволення від своєї присутності приніс Уільям Хьорт.
Надчудова, героїчна, мужня і запальна шотландська/ірландська музика.
Багато дивовижно красивих кадрів; спец-ефекти, це зрозуміло, та все одно радує; особливо момент з луком, наприкінці.
Ну і, врешті-решт, розтопив душу останній епізод "великої родини, що мешкає у лісі".
Невимовно втішно, з друзями та побратимами, однодумцями, ділити здобутки, "що Бог послав", дари лісу. Це найбільше щастя, от так, жити дружньо, боротись за одну справу і бути вільними з любов"ю в серці...)

 Tarja Turunen − You Would Have Loved This

 

але інакше це зображення сприймається під:

Стрілецькі - Ой, у лузі червона калина похилилася

Зимой стекла в автобусе превращаются в место переписки. Словно каждый хочет высказать то, что у него в мыслях. Чтобы другие видели. Чтобы не в пустоту.

 

Почала читати Муракамі "Кафка на пляже":

..и через щель между дешевыми занавесками глядел на утопавшее в ночи скоростное шоссе. Капли громко барабанили по стеклу, размывая световые пятна от фонарей

Задихнемось від захвату! The little Present

______________________________________________________________

Прошу дозволу презентувати благословенне місце зі скромною назвою

( люба Зарісабель, це не "корисності", це скарби) 

для осіб з вибагливим, проте різноманітним смаком

Быть элегантной не значит бросаться в глаза, это значит — врезаться в память

Vivaldi - Cello concerto in B minor RV 424 - II - Largo

Не можу не написати цей шедевр:

Надворі гавкає собака.

Жінка чує - боїться, а чоловік, лежачи на ліжку, до собаки:

- А щоб тобі!

Дружина:

- Ой, який ти відважний!

- Я й до вікна підійти можу!

Є в Японії два геніальних аніматори: Хаяо Міядзакі (так-так, оплески, пані та панове) та Макото Шинкаі.
Перший це жадане здійснення казки, це чистий світ сповнений любові та героїзму, що неодмінно винагороджується і врешті-решт все завершується суцільним, безмежним щастям.
З 9 робіт другого, я бачила лише одну і мені вистачило - ностальгічне, сумне, з відголоском фатальності і, як не прикро, нудновате (хоча в японських роботах я ніколи на нудьгу не нарікала). У них особлива нудьга (чи скоріше провізуалізований процес роздумів), душевна і натхненна.
Отож, в цьому плані Шинкаї мене розчарував. Хоча професіоналістичності (анімаційної, сюжетної, фантазійної) в його фільмів не відібрати. Проте, на відміну від Міядзакі, в роботах Шинкаї ніколи не було пастельних тонів і це мене завжди нервувало.
Але сьогодні я переглянула стрічку

«Діти, які переслідують зорі»/«Hoshi wo Ou Kodomo»

Живе собі, не тужить старанне дівча Асуна. В школі вона відмінниця, поза нею - завзята господиня, на якій тримається увесь дім. Тато її помер, мама - дуже зайнятий лікар, та вона вже не маленька і може потурбуватись про всіх. Але у вільний час, вона ходить на скелю слухати самопальне радіо, що передає дивну музику. І в ці часи Асуна відчуває, що її щось кличе, що місце її не тут (прям, як я))) ).

Події відбуваються в маленькому містечку, де всі один одного знають і де нещодавно пройшла чутка про жахливаого "ведмедя", що шниряє околицями.

І ось, однієї сонячної днини, йде собі дівчинка через місточок у власний тайник і раптом глядь: посеред колії лежить славнозвісне звірятко, та зовсім не ведмежого походження; агресивний звір, не знаний на Землі. І була б Асуна загинула аби не дивний хлопчина. Тра-та-та, вони знайомляться, вона (як і належить) його перебинтовує, він її благословляє, а наступного дня його знаходять мертвим. Ланцюжок подій, приводить її у потойбічні землі, куди вона вирушила аби воскресити Сюна (свого спасителя). Вирушила разом з учитилем, який роками йшов до цього аби повернути свою дружину, який фанатично, до божевілля прагне цього, який не пошкодує нікого на шлягу до цілі.

В такій "теплій" компанії вона пізнає новий, барвистий світ, втрачає, знаходить і на порозі звершення своєї мети, мудро зупиняється; але це не убезпечить її від біди.

Динамічний сюжет. Оригінальні голоси. У небезпечні моменти справді нервуєш, у вирішальні, трагічні співчуваєш і переймаєшся. Фільм живий. Ти завжди залишаєшся онлайн з героями, переживаєш і проникаєшся кожною емоцією і ситуацією. В цьому й полягає відмінність з фантастичними ілюзіями, дещо розмитими, невагомими (як в сновидіннях) емоціями міядзаківських історій. А головне: правдивості "... Kodomo" не так суттєво сприяє музика - воно приходить саме.

І тут не можна сподіватись на неодмінний "хеппі-енд", та, все ж, надія на спасіння, хоч декого, є і ти відчуваєш, що вона справжня

Ня! Нарешті дочекалась свою нову каблучку зі "зменшувальної процедури"!
Важко, купивши, не мати нагоди потішитися нею відразу. Але тепер можна порадіти.
Як виявилось в ювелірному, виріб в безліч разів перевершує вигляд зображення взятого з інету. Ніжно, проте не надто невагомо; вишукано, та, аж ніяк, не помпезно. Давно бажала собі саме такий виріб))

Тепер потрібно підготувати одіж, до свят, під колір гранату

Найскладніше писати про те, що давно полюбилось, до якості чого давно звик.
Сучасні жіночі романи не користуються повагою і яскраво характеризують своїх читачів. Та в Англії XVII сторіччя, були свої "мильні" авторки, хоч, можливо до них і не ставились настільки упереджено.
До таких я відношу Шарлотту Бронте.

Шарлотта Бронте "Джейн Ейр"

Без художності. Просто перелічу неприємні моменти:

Джейн - при такому ставленні та вихованні, вона чиста, "нєсказанно умна (в свої 10)", зворушлива, повна любові діфффчинка

Міс Темпл - гарнюща, молодесенька, благородна, страшенно добра і, до того ж (о! дар небес!) маюча владу в школі, панянка.

Типовий стиль "плаксивих, сімейних (бідні діти)" фільмів - фсє тааакіє злиє, а ана тааак міла, да єщьо і гарда! Все аж занадто радикально, бракує неоднозначності характерів.

Решти я вже не пригадаю після терміну у півроку.

Не вистачило мені інтересу та наснаги дочитати її.
_________________________________________________

Джейн Ейр 

реж. Франко Дзефіреллі

Геніальна екранізація не надто сильного джерела! І відчула я це, ще зовсім малою.
Режсер-чоловік прибрав усі зайвості, всі красномовні емоції, лишивши тільки тихі, глибинні почуття/печалі, нагадуючи про усвідомлення героїв хто, ким є і кому, що дозволено.
Видвинув наперед правдиві та безвихідні складнощі того часу. Показав прагматичність персонажів і залежність виключно від доброї волі тих, в руках кого була влада. Показав увесь страх удаваного, фанатичного благочестя зі склянними очима.
Розповів про холодну поважність "порядного" панства, що не має милости та любові, ні на йоту.
І про тих, хто порядність свою ховав за маскою похмурості - спасаючись так -, насправді ж мав чуттєву, не озлоблену душу, попри усю кривду життя.
Показав він це так щиро і глибоко, так, що немає до чого причепитися. А головне: описи та пояснення думок/характерів персонажів - абсолютно зайві, бо усе написано у них на обличчі - зразковий кастинг!
На останок: ідеальний замок, ідеальні краєвиди, надзвичайно влучна музика, досконала гра акторів, оптимальна фільтрація сюжету.
Джейн -  мовчазна, сувора, стримана, чуйна, чуттєва.
Едвард - похмурий, болісний, жорсткий, але не грубий
Адель - "безжалісний шарм" у виконанні 9-тирічної дівчинки, ось і все
мрс. Фаєрфакс - усезнаюча, інтелигентна, не холодна, проте чужа, доморозпорядниця

Юна Джейн та Гелен Бернс 

Джейн

Рочестер

Адель

Я не обижаюсь на людей, я просто меняю о них мнение

 
108 Dato − Mahindji Var (Sand Dream)

Чувство и чувствительность 

Якщо коротко описати враження, то:
Просто приємно споглядати.
Все дарує тобі чисте задоволення від якісної речі.
Актои підібрані бездоганно. Деякі, взагалі, один-в-один відповідають уявленим, наприклад: Елінор, Маргарет, місіс Дженінгс, полковник Брендон. Проте, були й протилежні враження. Едвард, наприклад, безмірно розчарував. Уіллобі теж не надто вдале втілення емоційного, безтурботного спокусника. Поміняй їх з Едвардом місцями - і те, думаю, вийшло б більш влучно.
Місіс Ферарс, Шарлотта та Томас Палмери, Роберт Ферарс - ті, хто не так ідеально співпав з витворами уяви, проте, не прочитай я книги - ніколи б і не подумала на них нарікати.
Втручання ВВС в створення серіалу, було помітне в, заворожуючих своєю похмурою мальовничістю, пейзажах. В цікавій операторській роботі та грі світла.
В діалогах імпонували і радували прямі витримки з книги, так, як зазвичай режисери полюбляють все перекрутити по-своєму; а якщо ще й виконання імпровізацій вульгарне і низькопробне, то тільки те й робиш, що дратуєшся. Ті ж відмінності, що були присутні, залишали по собі віяння свіжості.

п.с.: Елінор!.. о, Хетті Морахен! Як же втішно і любо було спостерігати тебе! =))

Випадково натрапивши на тест типу характеру, для забавки вирішила пройти (люблю бліц опитування і анкети всілякі там); виявилось, що я "патєряний сангвінік") правда з елементами флегматизму - і чого я не дивуюсь?

Шкала психотизма

Среднее значение	5-12
Ваше значение	3

Шкала интра/экстраверт

Среднее значение	7-15
Ваше значение	15

Шкала нейротизма

Среднее значение	8-16
Ваше значение	3

Шкала искренности

Допустимый уровень искренности	<10
Ваше значение	8

А ще сангвінік вважається самим сильним типом, зі стійкими нервами, найадаптованішим до нашої дійсності. Легко контролюює різні емоції, безстресово, навіть позитивно, зносить зміни в обстановці, легко освоюється. Хваліть мене, хваліть))


Але зацікавило мене от що:
По статистиці, з 10553 людей, що пройшли тест,

Холериків - 3927
Меланхоліків - 2940
Сангвініків - 2560
Флегматиків - 1126
Домінуюча вікова категорія 18-21, сплески в 35, 46 і за 60

З них найбільше студентів - 31%, за ними йдуть "спеціалісти та службовці з висшою освітою, що не займають керівних посад" - 27%, а потім "керівники різних рівнів" - 11%


З висшою освітою - 42%, неповною в. - 27%, середньою - 15%


Переважна кількість схиляється до невротизму, є флегматиком-меланхоліком та інтровертом.


От така фігня, любі мої. І це результати 2008 року!
Не забудьте, що зара 2012 (майже).

До речі:

         СВЯТО НАБЛИЖАЄТЬСЯ!!!

 

З 1 грудня! =)

Особливе місце у Києві "Голосіївський парк". Погана слава у нього. У звязку з тим, що парк займає лише четверту частину 4500 гектар, а решта все ліс, там коїться багато злочинів і тому його якось не сприймають за цілковито "одомашнену", милу такі місцинку, а скоріше, як щось живе, як незалежну особистість, що дозволяє себе використовувати.
Можливо тому, після першого за життя, відвідання, я й перейнялася ним.
Того дня ми знову приїхали затемна. Дивовижне повітря - через суху осінь - пронизувало легені. Темінь спонукає занурення в глибини речей, темінь в лісі це з"єднання твого духу і духу лісу.
А потім я побачила на асфальті невиразне, м"яке світло місяця, що проступало крізь листя напівопавших гілок. Запах дуба.. Давно я його не чула, він найкращий.
І ось воно, не треба їхати за тридев"ять земель, жертвувати спокоєм, миром, власним життям, аби залишитись сам-на-сам з омріяним нічним лісом, холодом, журчанням річки, місяцем.. значить так і буде.
І тут же ж, недалечко й вогні міста, забита дорога з червоними вогниками ліворуч і білими, по ту сторону, праворуч..) Світло людських вікон; і ювелірна крамничка)

Харуки Мураками "Послемрак"

Оповідь про одну ніч.
Я до кінця дивувалась: невже йому вдасться розтягнути одну ніч на цілу книгу, хоч і невеличку? вдалося)
Як пише аннотація:

 когда уходят последние электрички, в этих местах наступает очень странное время. Совсем не то, что мы называем ночью...

І справді: нічне місто це не той, звичний для нас світ в якому ми легко виживаєм, це інша планета з непорушними своїми законами, сталевими та жорсткими. І водночас, серед цього страху, яскравіше видніється людяність, в первородній своїй незап"ятнаності, існує, такий нечастий, стан нормальності (є такий особливий стан в людському характері; він не втілення занудства, а скоріше сполучення надійності та простоти). Як і "К югу от границы ...", це ще одна найнасиченіша, коротка збірка усього муракамівського шарму, для добровільних, вічних в"язнів ночі, кави і людського пізнавання

Джейн Остин "Чувство и чувствительность"

 

 що прочитана після "Гордости и гордыни".
Що тут сказати? Стиль письменниці невимовно складний для сприйняття, а інколи й для розуміння. І вже точно не скажеш "книга читається, як ріка тече" - скоріше, як їзда малих, дерев"яних коліщат по бруківці.
Проте: я глибико поважаю твори Джейн Остін.
Вона, як кросворд. Чи шахи. Хоча ні, ніщо не в змозі стати аналогом її текстам. Вони наполегливо вчать напружувати мозок (що робити по-справжньому ми давно розучились) аби зрозуміти тонку нитку сенсу у вишукано-обережно-підступній побудові діалогів описуваної знаті.
Сюжет, хоч і часто пістрявіє схожими випадками і щоразу буденний, навіть банальний, завжди залишається цікавим, змістовним, душевним.. А пояснюється це тим, що постійним акцентом оповідей є дуже детально описані емоції і велика кількість роздумів та діалогів, в яких можна довго порпатися завдяки стриманості англійської манери бесід та хитромудрості елементарних фраз, створених авторкою.
"Чувство и..." виявилось носієм кількох дуже цікавих, на мою думку, моментів.
Висновок Маріанни про себе якось несподівано відкриває очі. До самого каяття, її поведінка не викликає особливого обурення в читача, оскільки ми ставимось до неї крізь призму погляду Елінор - сестри, що знає характер її вчинків і звикши до них, не помічає їх егоїзму. В цьому виявилось приховане вміння авторки.
А щодо аннотації

Марианна, воплощение чуствительности, страстно влюбляется в обаятельного, но легкомысленного господина, а ее рассудительная сестра Элинор избирает объектом своей привязанности вполне надежного молодого человека. Что же является залогом счастья - чувствительность или чувство? Ответить на этот вопрос можно, прочитав роман

так, ми дізнаємось, що ні те, ні інше не є запорукою щастя, а лише сильному, випробуваному і терплячому, Небо дає шанс у вигляді випадку, засвідчуючи підтрмку почуттю, яке може бути щасливим

 

 Jan A.P. Kaczmarek − Japan

Запах улюбленої кави, в плеєрі обожнювана різдвяна пісня на фінській з очікуванням свята в прикуску, припавший до душі "кусючий" серіал в темі

Sonique - Alive

 
Godai Natsuko - Gomen

автор фото incredi

John Williams - A Window To The Past

Люблю прокидатися у вихідний і вдихати запах чогось теплого та смачненького, що рознісся по квартирі.

А ще обожнюю та не нарадіюсь довгими, зимовими вечорами. Коли за вікном натхненно-темно більшу половину дня і є багато часу аби зайнятися улюбленими справами для цієї пори

Emma Shapplin - Mai Piu Serena

 Прогулка

реж. Алексей Учитель

Натрапила на показ далеко за північ. По моєму досвіду Євгеній Циганов ніколи не знімається в безглудзостях, тому й звернула увагу на фільм, + навіть при перших кадрах стає зрозуміло, що формат її далеко не типовий.
Як, інколи, добре переглянути щось свіже, до чого не звик! А якщо воно ще й виявляється змістовним та легким, з приємними тобі акторами - це свято для душі.
Стрічка починається із поїздки в авто під

Nina Simone — Wild Is The Wind

Буденні та грайливі, часом дуже проникливі діалоги героїв не набридають, не хочеться ніякого динамічного сюжету, просто "їх дуже цікаво слухати", хоч і говорять вони ні про що. Надзахоплююча продуманість характерів і відповідна індивідуальність вчинків, поведінки.

Девушка и двое ее случайных спутников проходят пол-Петербурга, флиртуя, пикируясь и за полтора часа реального времени проживая любовную драму, которая заканчивается так же неожиданнок, как и закономерно, ставя все на свои места. На протяжении фильма мы видим город во всей его красоте и правдивости, его жителей, професии, увлечения. Просто Питер on-line

 Як і має бути після хорошого кіно, по закінченню "Прогулянки" в голові юрбляться роздуми про вчинки героїв, як вони почувались в той момент і їхню поведінку після завершення історії.. І при цьому я не відчуваю себе ідіоткою, через те, що витрачаю час на розбирання вигаданих персонажів

 Эмили Бронте "Грозовой перевал"

 Так, як книга описує події минулих століть, а також є "класикою" англійської прози, я вирішила прочитати її - якщо зможу - принаймні аби орієнтуватись про що йдеться. Раніше я робила спробу ознаймитись із "Джейн Ейр" - написаною сестрою авторки "Перевала" -, але не змігши знести тамтешньої театралізованої "зворушливості", не мала впевненості, що осилю цей, повний пристастей, роман. Проте, він виявився значно більш реалістичнішим.
Але в мене виникає лише одне питання: який душевний стан потрібно мати аби настільки детально описувати таку запеклу ненависть, мстивість, егоїзм, притворне благочестя, та фанатизм до божевілля?
Втім, саме ця смертальна відданість, що в своїй напористості здатна десятиліттями жити лиш однією Думкою, що має ім"я та врешті возз"єднуватись із привидами та залишатись з ними ходити по землі, викликає симпатію до цього роману і змушує дочитати його до кінця.
Чомусь такі несамовиті почуття завжди притягують людей, своєю силою, віддаленістю від всього людського та ледь помітним відчуттям бруду, огиди від цієї маніакальності, фаталізму. Не хотілося б носити в собі таку пристасть, проте й відсторонитися від неї, не відчуваючи в глибині душі захоплення та якихось особливих чар - несила

Хроніки денних знахідок

Hans Zimmer "Mermaids"

p.s.: більшу частину посту було стягнуто в Morrigan>Живущие в глубине>Dream World

Enya - May it be