- Гляньте, дівчата, який вірш! Отам, де струмок. Ця стара кладка, укрита мохом, по якій жебонить вода тоненькими цівочками. І сонячний промінь, що бавиться з нею, а тоді пірнає в глибінь. Це найпрекрасніший вірш, який я бачила! - Я б назвала це картиною. Вірш - то рими і рядки. - О, ні! Рими й рядки - то лиш видиме вбрання вірша. Це ще не він сам, як твої волани і мережива - це ще не ти. А справжній вірш - то людська душа, вбрана у слова... і ця краса - ось і є душа ненаписаного вірша.