Тато: вже сама собі квіти купуєш? Дожила!
Мені шкода цілого року, якщо навесні не потішилася хоча б одній ірисці.
Сьогодні пішла по маленьких справах. Літо все ближче, тож оновила батарейки в годинниках. Знову почали топати)) Нарешті відіслала Се-Квангу та Міві листівки, авіа поштою ^^ І придбала ручку з тонким стержнем щоб вміщувати мої "новелли" на ті маленькі клаптики листівок, які лишаються після н-ної кількості марок

В моїй хатинці пахне гарбузом: вирізаємо писочки гарбузів на Хелоуін.
А завтра буде In Noctem

Мало-що виглядає настільки красиво й викликає такий спокій та відчуття свіжості, як все такий же білий сніг на тлі ще червонуватого, вечірнього неба. "Зимування" за містом

На осінь часто нарікають, ніби, вона є порою вмирання. Але, як вона може мати настільки похмурий сенс? Осінь мальовнича. Хіба іще якась пора викликає в нас таке захоплення своїми барвами і грою сонця?
Натхненна. Коли дмуть її вітри, здається, ніби тебе кудись кличе і хочеться діяти.
Затишна. В цю легку свіжість, під ці запахи прілого листя й сухих квітів, аж підстрибуєш від думки, що: от зараз завариться твоя кава і ти вийдеш з нею, закутана у теплий светрик-туніку, в двір, за круглий, дерев'яний стіл писати, малювати, поетизувати, фотографувати.

Я не заперечую, що весна більше асоціюється з життям, бо пророкує не очікування й холоди, а надію на якнайшвидші радості. Люди починають порпатись в землі і це також нагадує про новий етап. Але: осінь пріоритетніша для садівництва. І, навіть, якщо саджають навесні, готуються до цього іще з осені. А взимку бруньки на деревах визрівають. Як і озимина під снігом. Тож, в природі немає смерті, лише сон.

Я замислювалась про відносність: осінь не люблять ті, хто зовні оптиміст, але всередині має сум. А тепер засумнівалась щодо себе: може це я боюсь віддаватись, довіряти і надіятись на радість та життя (весну), з усвідомленням доволі швидкого їх зникнення (літа всього 3 місяці)?
Але, як би там не було, легкий сум-меланхолія не повинен сильно нашкодити. А от страх слід викорінювати вірою. І осінь тут ні до чого

Цей тиждень був самим довгим за багато років. Жужу вирішила влаштувати собі "лікарняне" і не вийшла на роботу. Всі дні були сонячними. По ранках ми разом пили каву. Зустрічались кілька разів на дню. А вечорами дивились Міядзакі або Остін. Ходили в осінній ліс і підставляли обличчя вітру, що ніс на нас запахи далей. Споглядали павутиння заплетене крізь гілки, що веселкою вигравало в променях. І жовто-зелене листя, пронизане низьким сонцем й від цього сліпучо-яскраве. Нюхали опале листя, а воно пахло медом; потім Жю кілька днів, де б не ходила, думала над цією загадкою і висувала мені різні теорії. Окрім того, що він був найдовшим - здається, довшшим за саме літо - він був і найпрекраснішим, завжди осяяним і ясним. Так склалось, що мало-хто інший, за цей час, виникав на обрії, тому це був виключно наш час

Перериваюсь на інше читання, але все одно повертаюсь до Андрія Ворона. І все в ньому підштовхує мене до нових і нових умовиводів. Я не можу не дивуватись з того, у який період і яким чином до мене прийшла саме ця книга. Не даремно кажуть: знання це - сила. Не можна жити чужим розумом, особливо у суперечливих питаннях. І те, що ми не вчимось на чужих помилках, а мусимо вчинити свої - і це правильно: кожен, на одному й тому ж, вчиться Власної мудрості в якій буде переконаний і про яку вже зможе розмислювати. "Все досліджуйте, хорошого тримайтесь" - ап. Павло. А осінь, крізь прочинені двері, п'янко пахне собою: листям, північним вітром і сонцем... І хочеться Жити. І любов до життя нікуди не зникла. До тих, хто щасливий й до тих, хто його також любить

Це вже занадто! Закачана мною сусідці пісня Варвари Візбор "А зима будет большая", яка пробула зі мною з 2012 р., з якою пов'язаний чуттєвий і теплий сум, що водночас нестерпно холодить серце, звучить зараз в її магнітолі. Тихо, але виразно. Зараз! в момент такого жагучого суму через останній день літа і всіма наслідками його завершення...

Приємно так, після череди млявих, ясних літніх днів, посидіти під дощик в затишній хатці - з вікна якої лине свіже повітря -, виконуючи все, на що досі не вистачало часу й, кропіткою роботою хмарного клімату, удосконалюючи те, що боявся зіпсувати

Щойно прокинулась, як долинула до мене пісня з вулиці "Тиха-тиха", Гуляйгород. Як прекрасно, під передосіннє й ранкове, низьке сонячне сяйво слухати розмірену й затяжну народну пісню! Дивитись на веселкову павутинку, ним же підсвічену... І глибоко-блакитне небо: така блакить буває тільки восени. Це, як нектар життєдайний вип'єш. А потім чути вибухи, переплутані, напочатку, з громом...

В спекотний день, десь вдалині, чується гул комбайна, що збирає пшеницю. Під цю спеку, і в час вечірньої прохолоди, цей звук, чомусь, так заспокоює і душа наповнюється радістю й духом благополуччя

Андре: хочу тиждень дощу! Я: Іди геть! У нас було два місяці дощу! Навіть, нагрітись не встигли! Згодна тільки на грозову ніч. Андре: всі посіви ляжуть. Увечері "старійшини" згадали, що 2 серпня - день Іллі, "громовержця". Зазвичай, в районі цього дня бувають "горобині ночі". Посіви - це важливо. Нехай тоді вона затримається. Але най буде!

Низько в небі, літало дві лелеки, так поряд, ніби любилися. Все кружляли і кружляли над моєю оселею. А дуже скоро я побачила два голуби - не то дикі, не то просто білі. Вони теж "були разом"...

Мрійні мандри Кам'янцем, в біленькому авто друга з відкидним верхом під ost із The Heirs.
Spring...

Почула шум. Думала до нас доходить буревій. Підвела очі: наді мною пролетів рій бджіл. У когось з вулика втік

Читаю Сільмарілліон, як Притчі чи Псалми. Вечорами, з тих пір, як припинились дощі, дивлюсь в глиб неба і на пагорби хмар, синьо-срібних у світлі невидимого місяця. Ранками гріюсъ під сонцем в зеніті, яке прогріває до недр тіла. Щодня ласую новими, натуральними, здобними солодощами. Занурена в цьвірінькіт різноманітного птаства вдень, а, коли сонце зайде, вслухаюсь в таємниче кукання зозулі у гаю.
Мій жаданий від'їзд...

Стрижики прилетіли )))))))
А день нині настроєм своїм і сонцем, як літній

З 1 по 11 квітня дні пролетіли дивовижно швидко. І все ж, щодня дивлячись на число, я дивуюсь, чому це досі не 20 чи, взагалі, не травень - квітень тягнеться повільніше за всі попередні місяці. Учора в мій список додалась іще одна людина, яку б мені хотілось повернути в лави живих. І якщо інших я мало знала, чи не знала зовсім, але заочно їх люблю; то з цією людиною мені б хотілось Познайомитись. Зараз я вишиваю сорочку за її зразком, таку, яку вона вишила моєму татові. Мені здається, вона немалому мене б навчила, чого ніхто, ніколи особливо не робив... І так предивно.. і пресумно розуміти, що дійсно - її ніколи вже не повернеш

16 березня.
Перша блискавка із громом. Рада їй, правда, але.. скажімо так: не зовсім сезонно, і це непокоїть. Як в природі - так в народі!

Блакитне небо... вперше
За довгі місяці похмурої зими.
На його тлі
Легко кружляє на вітерцю
Дрібний сніжок

Ясне, синє небо і ліпить сніг; а за мить його вже нема. Двері у квартирі прочиняються і зачиняються самі собою - сильний вітер за вікном і протяги