У цьому й полягає сила чи слабкість людини. В здатності знести свою провину чи помилку не зламавшись, це збайдужівши, не перекладаючи її на когось і без виправдань. Визнати, знести, а потім виправитись чи спокутувати. І це не я дурненька чи зациклена, це дійсно проблема кожного

Коли моя прабаба прийшла в це обійстя, глик вже стояв на ньому, такий же старезний і понівичений, яким його пам'ятає мама, яким пам'ятаю я. Через 80 років його зрізали за вимогою вічно-ненаситного сусіда. А зараз мама палить в грубі і, коли їй трапляється дровиняка з глика, вона розуміє з якого саме. А потім дядько забере попіл на те ж обійсця і навесні розкидає по городі. Це й є круговертя життя. Майже вічного. І жаль цієї Землі з її пам'яттю...

Місто, цивілізація, капучіно в кав'ярні, вечірні вогні, морозне повітря й затишок теплого дому по тому... Починаю скучати за цим...

FREEDOM★
BE FREE

Не кожному кораблеві бути фрегатом. Без шлюпок також не дістатися берега

Зміни - то не завжди приємно, але геть завжди цікаво. Двох років достатньо, щоб усе залишалося без змін. Коли довше - воно мохом береться

Руки печуть - поапчалась із Кнопою, покусали мене. Сонце заглядає у всі шпарини і відбивається в медовій водичці парфумів на поличці над ліжком.

FREEDOM★
BE FREE

Одну церкву відвідували лише статусні й заможні люди. Але прийшов туди один простий чоловік і запитав у священника: - Чи можна й мені приходити у цю церкву? - Тиии, сходи додому, помолися і запитай у Бога, як тобі правильно вчинити. Минув тиждень, чоловік повернувся у храм і священник його запитав: - Ну, що відповів Бог? - Сказав, що й Він вже років з п'ять не може сюди прийти

А взагалі, я, навіть, скучила за Києвом, вже. Можливо вважаючи це своєрідною зрадою чи не повною правдою, хочеться уточнити, що я не хочу повертатись туди, а просто з теплотою і - чим далі, тим більше - з бажанням згадую... рискання в інеті?... о_О ..мабуть так, але не сам процес, а можливості, які відкриваються при його наявності. Вливання нової інфи, пошук цікавих речей, а ще.. люди. Коли знаходиш чіюсь цікаву, Особисту розповідь, її індивідуальне викладення й підбір та розташування речень. А потім коментарі до цього, такі ж теплі і живі... Я дуже скучила за цим.
Скучила за походами по ТРЦ (хоч, з погляду на економічну ситуацію в країні, боюсь і печалюсь тим, що не зможу жити так, як досі. Втім.. якби тільки печалі  - аж соромно - хтось не зможе жити взагалі).
Просто за самим містом, його пагорбами, Рікою і видом на лівий берег. МоЇм, Одухотвореним, Духовним містом, Древнім - те, поряд з яким я живу зараз, прирівнювати було б жалюгідно, не зважаючи на весь його істинний комфорт, милий затишок та розслаблюючу простоту.
Врешті-решт і найбільше: я скучила за блогом. Звісно, коли 2 роки сидиш в мегаполісі, теми й джерела натхнення якось виснажуються. Але коли повертаєшся після піврічної відсутності і знаєш, що в тебе є чого чекати (нового від'їзду навесні), то, навіть, радий тимчасовій цивилізації.
Благо, з тих друзів, яким би не сподобались ці слова, блог читає єдина Жужу, а вона у нас "навчилась відпускати людей безболісно і приймати тоді, коли вони самі того захочуть" ;)

Існує одна символічна підвіска, бажана і надихаюча. Знайти її можна за словом wishbone. Походження її в реальності, не надто поетичне, але про це можна й не згадувати. Взагалі, походить ця забава, якщо не помиляюсь, з Америки. Але, як виявилось, і наші старожили розважались цією грою.   

Когда–то давным–давно курицы еще
росли сразу целиком, а не отдельными
окорочками. В этой синеватой целиковой курице
где–то в районе груди была
специально обученная косточка,
которая называлась "бери и помни".
Курица, пожалуй, при жизни и не знала,
что у нее есть такая косточка, думала:
ребра, талия, гузка, все! А все дети в
семье знали! Дети готовы
были есть куринный суп с макаронами
и плавающими полукружиями
морковки, только бы добраться до
"бери и помни"...
Потому что "Бери и помни" — это игра
для двоих на неопределенный
промежуток времени. Косточка эта
напоминала русскую "Л". Каждый из двоих брался
за свой кончик косточки и тянул. Это
был Ритуал! Когда косточка ломалась,
оба прищуривались, пристально
смотрели друг на друга и говорили
"БЕРУ и ПОМНЮ!". Как клятву! Это
значило: игра началась...
Интереснее и сложнее всего играть
было с папой, потому что он почти
никогда не забывал. И нужно было на
время стать взрослым и терпеливым.
И выждать хотя бы полчаса, а лучше —
продержаться до вечера, потому что
только маленькая, глупенькая Галка
сразу пытается втюхать тебе что
угодно, начиная от мячика и
заканчивая конфеткой*, в надежде,
что ты уже забыл... А ты с хитринкой
берешь все, что она тебе протягивает,
но каждый раз говоришь: "Беру и
помню", и она успевает только рот
открыть в надежде вставить свое
"Бери и...". Потому что если ты взял из
ее рук что угодно, и не сказал
положенное "беру и помню", это
значит, что ты ЗАБЫЛ! И если она при
этом не забыла и произнесла: "Бери и
помни", все! Ты проиграл!
С папой же нужно было действовать
по–другому. Сразу после того, как
сломал косточку, нужно было уходить
к себе в комнату, писать на бумажке
крупно "Беру и помню!" и уходить из
дома. Гулять! А когда вернешься,
видеть текст, вспоминать и идти
проверять, что делает папа. Лучше
всего, если он что–нибудь
ремонтировал. Тогда можно было с
чистой совестью подать ему отвертку,
выждать с замиранием секунду, и не
веря своему счастью, честно глядя в
глаза, промолвить: Бери и помни!!!
И тогда папка даже больше тебя
радовался, что ты его надул, и пару
раз подбрасывал в воздух. И ты
понимал: проигрывать — это тоже
весело!
Теперь непросто найти целиковую
курицу, лениво искать в ней косточку, а
чтобы ее разломать, нужно суметь
оторвать сына от ноутбука, что — ох —
непросто. Вот и растут, не умея
терпеть, планировать, выигрывать и
проигрывать... Или умея, но как–то
совсем, совсем по–другому... И все
забывают. А ты — берешь и помнишь...

Коментарі:

Doddy: тоскливо так стало...
Напомнил.

SecretFace: незаметно подмените
тоску светлой грустью

В малюванні також необхідна свобода. Внутрішня. Навіть, коли ти просто копіюєш чієсь творіння. Можна годинами битись над ідентичним відтворенням - і все вийде. Але живого духу не буде в цьому малюнку. Дозволь собі вільність, власний прояв та бачення і лінія сама, інстенктивно піде куди слід й виглядатиме найодухотворенішою, найприроднішою і живою

Слід від літака, як комета,вимальовується в небі поряд з ледь помітним серпиком місяця на передсутінковому небі.

FREEDOM★
BE FREE