Цей тиждень був самим довгим за багато років. Жужу вирішила влаштувати собі "лікарняне" і не вийшла на роботу. Всі дні були сонячними. По ранках ми разом пили каву. Зустрічались кілька разів на дню. А вечорами дивились Міядзакі або Остін. Ходили в осінній ліс і підставляли обличчя вітру, що ніс на нас запахи далей. Споглядали павутиння заплетене крізь гілки, що веселкою вигравало в променях. І жовто-зелене листя, пронизане низьким сонцем й від цього сліпучо-яскраве. Нюхали опале листя, а воно пахло медом; потім Жю кілька днів, де б не ходила, думала над цією загадкою і висувала мені різні теорії. Окрім того, що він був найдовшим - здається, довшшим за саме літо - він був і найпрекраснішим, завжди осяяним і ясним. Так склалось, що мало-хто інший, за цей час, виникав на обрії, тому це був виключно наш час