Я никогда не вру! Я талантливо недоговариваю
тільки-но я написала цю цитату, як вона збулась; просто жахливо!

Ця фраза цінна лиш з цією пикочкою кота

У судьбы нет причин без причины сводить посторонних

...

хочу кленову булічку або тертий періг

пішла ляпатись у воді

А все таки на ЛЄні можна дивитись фільми.
Почала анімешку "Встреча снежным летом". Вдова приймає на роботу закоханого в неї хлопаку, який бачить душу її померлого чоловіка. Нічого так, принаймні краще за банальну шкільну романтік. І промальовка пристойна.
Як же ж гарно переглядати стрічки, вливати в себе щось нове!

Катастрофа! Після такого швидкого завершення Остін, за один вечір прикінчила "містера Долдрі". І що тепер??!!! Читати-то мені є що, але душа до того не лежить.

Прочитала вчора книгу і замислилась: який жанр для мене улюблений? Я дивлюсь багато детективів, але це не абсолютно моє. Мама дивиться, а так, як ми робимо це удвох під час обіду, то й я звикла до них з дитинства. В принципі мені до смаку; це безперечно краще за тупі, мильні серіали; та й детективи, часто, несуть в собі немало прихованого і відкритого сенсу.
Але що люблю конкретно я? Перелиставши в пам'яті улюблені стрічки, дійшла висновку, що я, як остання баба, люблю фільми про кохання. От тільки, щоб цілковито заполонити мою душу, кохання це має бути трагічним (це хоч якось рятує мою репутацію!). Правда, з певними подіями у моєму житті, я почала погано переносити драматичні епілоги; а відтак їх уникала. Та, все ж, реалістичність суму неодмінно має бути присутньою, щоб мене зачепити.
І не обов'язкова наявність смерті. Але, беззаперечно і неодмінно, обоє повинні пронести сильні і неминучі почуття до кінця; їх не лишитись ні за що.

От такі от прістрастія з самого дитинства я відчуваю серцем та не можу позбутись; а чи треба?

Ідеальний, для мене, фільм, це

 "Титанік" Д. Камерона

Вона продовжила жити з несамовитою любов'ю до самого життя бо заради цього й була спасенна. Але нікому так і не розповіла про існування такої людини, оскільки це було занадто особистим; і він залишився занадто близьким, інтимним. Та обіцянка, дана йому, закріпила його присутність біля неї на всі подальші роки.
І ще дві речі. Втрачені душі, що поховані в Океані; поєднані між собою трагедією і возз'єднані наприкінці. І Сам Океан. Його глибини, такі рідні і жадані; його самозаглибленість. І музика... Кращого бути не могло

Учора я не брала до рук книг - не можу нічого читати після Остін. Все, навіть найулюбленіше і найдобріше, видається занадто барвистим і синтетичним.
Сьогодні дещо втішилась твором тих часів, точніш його екранізацією:

Барышня-крестьянка, 1995

Всім (окрім мене) відомий сюжет пушкінської повісті; а ті, кому не відомий - почитають в інеті.
Неперевершений фільм - який я обожнюю вже багато років - заполонений любов'ю до минулого, природи і свободи його та до самої Росії.
Пісні. Їх там всього дві, але вони дали мені переконатись, що не лише український фолькльор такий невимовно красивий, але з відтінком глибокого відчаю. В Росії теж є не лише частушки. І їхні пісні ще неосяжніше занурені у відчай і безвихідь.
Але це лиш мої роздуми. Фільм видався милим, світлим, радісним, чуттєвим до неможливості. Дивитись його одна насолода і душевний спокій.

Тепер спроможна дочитати містера Долдрі і решту. Доречі! На днях Доно притаранила мені третю книгу "1Q84" - радість велика ^__^

Учора вночі закінчила

"Доводы рассудка" Д. Остін

і мене осяяла думка, що крутилась навколо раніше, що на язиці у всіх, та досі не прийшла мені, впихнувшись так щільно. Людині рідко трапляється щастя мати в своєму житті того, про кого вона могла б сказати, що крім нього ніхто не потрібен; просто фактом, без романтики. І бути певною в тому ж з його сторони.
Це настільки життєво необхідно і колосально малий відсоток міг би сказати таке про себе. Рішуче всі про це говорять, але того й усього.
Мати таку людину у житті це такий же дар, як і коли в тебе є розуміючі, турботливі, відповідальні бутьки; люблячі, бльзькі друзі; вдячні, мудрі діти-друзі. Наявність таких споріднених душ в житті мало залежить від людини чи її старань. І тут складність не в тому, що хтось поганий/не вірний, а хтось хороший. Це просто дар. Дар полягає в тому, щоб біля тебе, в твоєму оточенні знайшлась людина, яка відповідатиме тобі. Ви будете близькими не лише в інтересах (музиці, книгах); ключовим є погляд на світ, на події та вчинки, однакові судження про людей, але не аналогічні; просто дух/свідомість/повітря навколо вас - я не знаю, як точніше це можна назвати - у вас має бути одним.
В християнстві прийнято "дякувати Богу за все". Та людина не завжди розуміє за що вона повинна дякувати, коли в неї немає нічого визначнішого за звичайну сім"ю, людей з якими можна непогано провести час, та любі їй приємнощі дозвілля. Усе це доволі звичні і загальнодоступні речі. Та мало хто зумів оцінити і усвідомити те, що розуміючу матір та людей чужих, але близьких по духу можна лише незаслужено отримати в дар. А решту реально досягти й звичайними стараннями

А ще дуже вартісна екранізація. Саме цей роман взагалі мало екранізували, але, як на мене ця - краща. Багато пропущено, так. Але все саме необхідне схоплено і стрічка пронизана безліччю цитат з книги та чудовою музикою. Шкода лиш, що у фільмах немає того формату, здатного передати не лише романтичний сюжет, а й глибинну психологію усього твору

Если радость то...

• танцуют все!
• наедине с собой
• улыбаюсь ее вестнику
• разделяю с самыми близкими
• пусть все знают!

Сделай шаг и дорога появится сама собой

В любой ситуации выбор все равно за вами. Вы либо гуляете под дождем, либо просто под ним мокните

Не буду описувати шлях до цього, але взялася я робити орігамі неко. Хе-хе! І стало мені зрозуміло, що у японців садизм в крові. Мої танталові муки не розписуватиму, але мій котик вийшов таким

Відео урок

і якщо певна особа - кхм-кхиим! - захоче спробувати свої сили, я залюбки її підтримаю, морально; дуже вже хочеться мати некогамі.

Правда папір для цього має бути тонкий, як старий-дитячий наш, а не нотатковий, як у мя. А ще силочок немало. Ну і свєтлая голова не завадить. Тож:

Мата ашітаааа!!! Фааайтііін!!!  

Порядочный человек всегда становится меланхоличным, когда наступает вечер. Других особых причин не требуется. Просто так..

__________

Може це пошукати спосіб впихнути рюшики в дизайн блогу?

Одна близька людинка, пакосна і ображена, сказала, що "ми тут, в Києві сидимо впятьх: я і стіни". Це було вапіющє нєсправєдліво, тому мені захотілось наперекір додати фото моїх мандр в контакт, чого не робила вже дуже давно.

Почала пошуки і злякалась: їх нема! де??! Здогадалась, що на стаціонарному. Тож довелось пройтись блогом, щоб зібрати викладене тут і заодно трохи перекласти дописи під правильну мітку.

І виявилось, що даремно я цього не робила раніше. Останнім часом, цифрик був, ніби, трохи закинутий, та попри це, в мене все одно купа фото/хронік, які варті уваги.

Як от, наприклад Гугука

День Незалежності 2012

Учора зрозуміла, що тепер, після всього тепла та свободи цих трьох місяців, "Leau par" асоціюється з усіма подіями, радощами та мандрами цього літа, ніби ототожнюється з Києвом і його принадами.

Під вечір поїхали в "Мамаєву Слободу". Були там вперше і відразу відчули, що це не Перогів, це комерційний проект. Та попри це там гарно. Гарно в естетичному розумінні. Сама територія більш схожа на старе село, з вуличками на яких легко уявляються вечорниці і молодіжні проводжання до воріт; "нічийними" курми, гуляючими де попало; вівцями (бачила вперше в житті - няяяя, вони просто кляяяс!), свинями та гусями.
Ставочки, що кишать рибою та щільно покриті лататтям жовтим і біііілим; яскраві хатки, на подвір"ї яких купа пасмурних, затишних закапелочків по яким приємно побродити. Там я відчула запах, який чула ще в далекому дитинстві, в бабусиній хаті. Змішання глини, сирості та, знову, пам"яті, свідомості пройдешньої давнини. Це невимовне таєнство і інтимність.

Звідти помчали на симфонічний, оперний концерт; там, де й раніш. І хоч ми й знов припізнились, та враження були незабутні і неперевершені! Я все думала: якою піснею вони закриють концерт? Тоді, ясне діло, "Як тебе не любити, Києве", а тепер, невже гімном? А ж ні!

"Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни"

На зворотній дорозі довелось зупинитись прямо на забороненому повороті: у щілині між будинків виднівся салют на Майдані, такий гарний! І тут, на тлі зелених спалахів, ми розгледіли стелу Берегиня; це було справді красиво.
Увесь вечір у мене на душі було радісно, але тихо; я просто споглядала і спокійно всотувала усе

З Днем Незалежності!!!

Значит слушай меня сюда: "Мои проблемы - это не твоё дело, а твои проблемы - это мои проблемы, и их решать буду я". Вот как ответит настоящий мужчина

Матінко моя рідна! До чого ж докотилось суспільство! Чесно, мені щиро шкода дівчат, бо й я така ж: вони описують, як повинно бути, але ніколи не відчують цього на собі. Бо мало того, що такі чоловіки трапляються рідко; саме зараз, в теперішній час, хлопці стали ніжними, вразливими і слабкими. Їх потрібно підтримувати і за них вирішувати. І дівчача спрага за чоловічою підтримкою так і залишиться не утамованою.

Человек не должен слышать как его любят. Он должен это чувствовать

В блозі Dead wrong побачила картинку і згадала один епізод.
Багато років тому, в нашу сільську хату залетіло кілька бабок. І не звичайних, а тих флегматичних, блакитних. Я досі чую щирий і божевільно вабливий стрекіт їхніх крилець об кути стін. Такий свіжий; щось в ньому було не від світу цього. А тільця їхні примарливо блакитніли де-не-де.
Бувало залітали й ластівки; і відразу по кілька штук, одна за одною

обожнюю бабок! але рідко коли їх зображують так,
щоб можна було перейнятись тими ж відчуттями,
що і при спогляданні їх вживу

Проснулся, а в телефоне уже несколько греющих душу смс ОТ ОПЕРАТОРА, МАГАЗИНА ОБУВИ, РЕКЛАМЫ ТАКСИ

Сьогодні в мене крайнє трудайомкій дєнь! Увімкнула комп "щоб зробити хоч щось за сьогодні" - планувалось написати давно задумані пости (мій блог, звісно ж, дзуйхіцу, але дещо пріпаздавшеє) -, а зробила стільки! і в такому темпі!

Від виснаження мене врятують лиш спагеті з томатом, корицею і жирним мняском *тєатральноє "ах!"*

Цікаво, як почувається людина в котрої нема проблем і справ, які б чекали на вирішення, ні жодної?

Удобно,наклеивать на холодильник стикеры о том, что нужно СРОЧНО сделать...неудобно,что через месяц они отклеиваются

Не дивлячись на мою незрозумілу хворобу, в понеділок поїхала до води, на оболонську набережну.
Якась сім"я пускала ліхтарик, такий, як ми на останній "прощальний вечір". Помилувалась, задерши голову. Десь там, далеко - певно на мосту - запускали їх цілими юрбами.
Намічалась гроза. А так, як на площі ні споруд, ні дерев, я могла помилуватись рожево-сіро-фіолетовим, нічним, грозовим небом. Та розсікаючими блискавками з громом. Умммм.... насолода!
Короч, досиділась до того, що почало крапати, а потім лити. Так класно, коли на швидкості дме в лице сильний вітер з дощем! З носа скапує..) Запалені фари висвічують краплі; і мокрі відблиски на плитці.
Та, як не дивно, після цього купелю мені полегшало; і фізично і морально

-Какой сегодня день?
-Лето!
_______________________________

Мир принадлежит тому, кто ему рад
*
Завтра будет новый день, в котором еще нет ошибок ( а правда ж! дивовижна річ!)
*
Просыпаюсь в семь утра и понимаю, что ничего подобного: уже одинадцатый час!
*
Меня окружают чудесные люди! На всю голову чудесные!

Всі живуть розумом. Але мало хто пам"ятає, що є ще душа, дух і тіло.
Над тілом можна потрудитись і зробити його твоєю силою, твоєю зброєю. Не проти когось, а так, щоб воно було твоїм, ти ним володів.
Душа потребує насичення. Це можна порівняти з освідченістю, тільки не розумовою, а її власною. Це якісна, музика, що будує тебе і наповнює необхідною силою (є в рос. мові таке слово "созидающий"); споглядання таких же речей. Це твій дім, твій любий побут/затишок, це те, рукотворне, що ти любиш.
Але воно не повинно цінуватись вище за духовне. З духовного люди знають тільки кохання, тому воно й на вустах і всіх. Але воно не єдине.
Це наша чуттєвість до навколишнього і навколишніх; це чуйність; любов до дорогих людей, теплота до людей взагалі і трепетність до живого; це відносини/дружба/близькість з Богом.
Духовне цінніше тому, що хоч ми його й не помічаєм (воно тихо промовляє в глибині і на тлі навколишнього галасу і яскравих барв, не так просто почути той шепіт), саме воно й є найбільшою складовою нас.
А розум це, всього лиш, логіка, доцільність, практичність; те, що просто допомагає виживати в цьому світі і воно стало для нас основою, взірцем і метою

Раніше в будинках по вечорах тихо тріщав камін, а тепер клавіатура

-Дорогая, тебе кофе в постель?
-Нет, мне в чашку!

Ничто так не бодрит с утра, как незамеченный дверной косяк

__________________________

У мене стіко плянів, стіко плянів. Але часу, ну зовсім, нема.
Я - жорстоке створіння - відбрало у компа кілька годин і тепер присвячую їх читанню "містера Долдрі"; не знаю, чи вистачило б мені сили духу зробити те ж, якби це було щось інше.

А "пляни" полягають у нєзатєйлівам рукадєліі, про яке я лиш говорю

Побачити павука - це ще пів біди. По-справжньому страшно стає, коли втрачаєш його з поля зору..

Святослав Вакарчук — Там, де літо

Тада-да-даам! Я прийшла писати рецензії. Правда, відколи приїхала, нового нічого я не прочитала (комп заполоняє весь час, тож просуваюсь я черепашачими кроками); але ж була ще відпустка і книги! Тому:

Марк Леви "Похититель теней/Le voleur d'ombres"

Меланхолійний Люк і його дитячі для дорослих і надто зрілі, як для дитини роздуми, бажання та погляди. Його минуле, що вчасно спливло - стало теперішнім - палким прагненням і надією на майбутнє.

Історія, ніби, хоче дати на роздум і таку думку: навіть маючи грандіозний дар, ти не завжди стаєш спасінням для світу; інколи сенс полягає і в допомозі кільком людям.
А ще: близьких треба чути, рятувати; а тих, хто несподівано став тобі дорогим - не втрачати або ж відшукувати без страху і сумнівів.

Чесно кажучи, ці всілякі "умниє мислі" стали такими затертими і так набридли! Але можу запевнити, що краще зробити крок до людини і обломитись її холодністю, аніж не зробити і думати/шкодувати все подальше життя.
Але є випадки, коли ця невизначеність з людьми, дає надію, а отже сили й сенс. Тому її не дуже хочеться втрачати; навіть, ціною можливого блага

Задивилась у вікно на небо, червоне від вечірнього сонця, але ще денне. А потім глядь на монітор, а там, у вікні, теж небо, але вже погасле

Відповідь, що випереджує запит Nikola Melnikov «Forest (22/04/2012)»




Мені потрібно було таке виконання і я його знайшла у відкритому напередодні лінку

Відкрилась мені нині квітка лізіантус/еустома Lisianthus F1 (Eustoma grandiflorum).

Таких фото, як би мені хотілось, де б вона була у всій красі і в обожнюваних мною відтінках, не в достатку, та щось таки нарили

Квітка, майже, ідеальна для мене в питанні відтінків.

А всім, кому я щось говорила про "китайську троянду", приношу свої вибачення: мене дезінформували. Я мала на увазі Еустому з її витонченими, зеленуватими пуп'янками.

На додачу, мій улюблений відтінок білих квітів