Нещодавно я писала про фільм "Жестокая игра" - ця стрічка дечим перегукується з тією. По-перше, тим, що ти не спроможний дивитись її багато разів, як зі старим другом - аби просто побачитись (занадто сильні емоції), а по-друге, тому, що це не кіно, а потрясіння.

Меланхолия/Melancholia

Перші дні я страшенно хотіла написати рецензію, та просто не була здатна - не могла його згадувати. Як і дивитись на небо - лячно.

Це не фільм/катастрофа, не трагедія про людей; він оповідає про планету, непомітно, але твердо вона займає позицію головної героїні, що лиш краєчком виходить на сцену наприкінці, але лишаючись байдужою - холодно йде геть. Люди ж тут - нагадуючи нам про наше істинне становище - лишаються безпорадними, розгубленими декораціями.
Операторська робота створює ідеальну атмосферу зловісного очікування і сьогочасності моменту, така собі любительська зйомка у хорошій якості.
Звуки. Не помічаєш, як вони поставляють тебе на місце героїв: плескіт води в ванній - ти відчуваєш її тепло; шелест гілляки - вона продирає по обличчю тебе.
І нарешті музика: вона помалу зводить тебе з розуму і ніби констатує факт моторошного захоплення та неминучості.

В Біблії стверджується про іншу загибель світу. Але мені хотілося б аби він загинув так, як показано в цьому фільмі. Це красиво. А ще є час аби подумати. Та, мабуть, це завелика розкіш для нашого людства.

Особисто для мене він є дуже інтимним та дорогим через те, що один-в-один передав те відчуття, що з"являлось у мене вві сні, яке ніде і ніяк не можна було повторити. І воно було надзвичайним! Коктейль із невимовного захвату, приналежності/близькості і благоговійної любові, тяги до космосу (саме до нього) і віддаленості від землі та невеликого домішку страху.
Я щаслива, що могла відчути це знову

І в списку моїх вибраних фільмів, безперечно, поповнення

Хочу побувати там, де зорей на небі видно більше, ніж будь-де

Dario Marianelli − My Edward And I

Довго на осучасниних стрічках я не протягнула.

Хранитель времени/Hugo

Творцям вдалось із звичайної життєвої драми, звичайних буденних епізодів, майже завжди в замкнутому приміщенні, без будь якої фантастики створити справжню добру, повчальну і не нудну казку. Були переживання, але не доходило до трагізму, що робить стрічку ще добрішою.

Дїі розгортаються у Франції 30-х років. Головний герой хлопчик-сирота Хьюго, що таємно проживає в стінах парижського вокзалу, оскільки його дядько-п"яниця помер, а в притулок йому не можна по одній важливій причині: незодовго до смерті, його батько - годинниковий майстер - знайшов цікавинну машину, але поламану. Ремонтував її разом із сином, та не встиг закінчити. Хлопчик усіма силами намагається зробити це сам і в процесі дізнається, що робот створений знаменитим фільммейкером месье Мельє. Ця знахідка запускає ланцюгову реакцію дивовижних подій, котрі врешті-решт розставляють усе по поличках і покращують життя багатьох

Знову ж таки, стали до душі актори. Особливо прихильник старого режисера і хлопчик. Хлопчик то взагалі окрема розмова. По-перше сформований образ: не маленького, нещасного, кавайного хлопчиняти, що надумав собі казку і весь світ допомагає йому у її створенні бо він наймиліший ентузіаст.
Вони створили хлопчину що в своїх малосильних прагненнях до абсолютно реальних, не захмарних цілей, являє собою найсправжнісінького чоловіка - серйозного, зосередженого, здатного на сльози, але від того не менш сильного; без безглуздих, розхлябаних посмішок, з великими сумнівами по відношенню до об"єкту довіри, зі стриманими спогадами, мудрістю та мовчазною втіхою від виконання власної місії.
Ну, а по-друге: в самому акторові є щось меланхолічне, від"ємне від світу. Як у Ду - його він мені і нагадав.

Звісно ж такі фільми потрібно дивитись в BDrip якості MKV формату - щоб бачити пилинки і відображення в окулярах

Пост із серії "важко розповісти про улюблене". Навіть почати з чого не знаю.

Для мене він не просто улюблений, я не можу дивитись його десятки разів, як інші, не можу почати дивитись сьогодні, а закінчити завтра (хоч я й ні з яким із вибраних так не роблю).
Ще він особливий особистістю, що грає роль головної "героїні"... Я побачила цю людину у фільмі "Зоряна брама (як дізналась потім)", ще в ранньому дитинстві, і вона закарбувалась мені на все життя. Дуже яскраво закарбувалась, я жадала побачити її знову і дізнатись побільше, як про людину. Що й зробивши, відкрила для себе цей фільм:

Жестокая игра / The Crying Game (1992)

Трохи похмурий, трохи філософський, трохи брудний.. але почуттями чистий, хоч би тому, що вони нестандартні, вони є ставленням людини до людини

Американський солдат потрапив в полон ІРА - Ірландської Республіканської Армії - і за три дні очікування викупу потоваришував з повстанцем. Розуміючи, що його не відпустять живим, він просить Фергюса потурбуватися про дівчину, що чекає його в Англії.

 Таким може бути опис. Але головна суть буде далі і вищеописані дані вкрай мало її зачіпають.
Фільм був би звичайною, пересічною стрічкою, якби не героїня. І це не вправна гра, вона такою є в житті. Її беззаперечна прив"язаність до Фергюса в совокупності із збереженням власного я - заворожують. Але їй не повірив би, якби не Стівен Рі. А його характеру не повірилось, якби не ІРА. А разом це фільм із іншого світу, що затягує

Вже кілька днів мені нестерпно хочеться подивитись фільм із сучасними декораціями, так, як я не на жарт загубилась в минулому (у кращому випадку 18 століття, а то й взагалі середньовіччя).
Оскільки я вже пила чай, мені треба було швиденько щось намацати. А так, як в сучасності я віднайшлась недавно, де ритись - поняття не мала. Хотілось чогось спокійного, драматичного, але без коників та дельфінчиків; можливо біля моря, з двоповерховими котеджиками. І обов"язково американське - у них присутня якась особлива, абсолютно бездумна розслабленість. Але "не сталось чого бажалось":


Прошлой ночью в Нью-Йорке/Last Night

Оповідає про те, що зі спокусами зустрічаються всі, але зазвичай завершується все загальновизнаною думкою: чоловіки більше спроможні до зради; і рано чи пізно, а брехня селиться в домі

Вже потім я згадала, що треба було подивитись "Корабельные новости".

Проте, це мені також вподобало

Від монументальної музики і кадрів, рідніших та ближчих за спогади дитинства, пробиває на сльозу:

 
Soundtrack − храброе сердце
Ця мелодія, втілює весь дух Шотландії, повну її суть і глибинне єство моєї душі - один-в-один

А хто сказав, що неперевершеним та незабутнім життя має бути зовні?
Будь-які емоції, будь-яка радість, будь-яка краса твориться всередині

Очень красивые фотографии Зака Шнепфа (Zack Schnepf).