https://instagram.com/p/vTltU9xYyu/
Фотоспад у Києві. Пішки 30 хв. від м. Видубичі або ж на авто до озера з фореллю "Білі камені"

Вирішили з онні з'їздити на Оболонську набережну, надворі тепло і свіжо... Думали пройтись, взяти кави, але вийшло так, що просто спустились до самісінької води, так і не дійшовши до "цивілізації". Подихали водою, подивились на водну димку, на Московський міст і невгамовних чайок. Закріпила прогулянку волинка і маленьке вогняне шоу, в сквері біля Архангела Михаїла. Це так сильно нагадало мені мої київські мандри! Здається, вони були настільки давно. Вони і справді були давно. На зворотній дорозі купила собі тістечко Вишневу гірку у жіночки. Тато каже: "щось мені здається... ти.. радієш життю". Я замислилась. Таки так, йому не здалося. Сьогодні я знову дихала Києвом...

Перша ночі, свіже повітря і місяць... Проходиш під вікнами і раптом в когось починає голосно грати "На небі". Хлопаки гуляють свято, співаючи разом зі Славком; а я разом з ними))) Давно я не відчувала такого піднесення й трепету, ще в часи юності)) Сміх і спів...

Місто, цивілізація, капучіно в кав'ярні, вечірні вогні, морозне повітря й затишок теплого дому по тому... Починаю скучати за цим...

FREEDOM★
BE FREE

А взагалі, я, навіть, скучила за Києвом, вже. Можливо вважаючи це своєрідною зрадою чи не повною правдою, хочеться уточнити, що я не хочу повертатись туди, а просто з теплотою і - чим далі, тим більше - з бажанням згадую... рискання в інеті?... о_О ..мабуть так, але не сам процес, а можливості, які відкриваються при його наявності. Вливання нової інфи, пошук цікавих речей, а ще.. люди. Коли знаходиш чіюсь цікаву, Особисту розповідь, її індивідуальне викладення й підбір та розташування речень. А потім коментарі до цього, такі ж теплі і живі... Я дуже скучила за цим.
Скучила за походами по ТРЦ (хоч, з погляду на економічну ситуацію в країні, боюсь і печалюсь тим, що не зможу жити так, як досі. Втім.. якби тільки печалі  - аж соромно - хтось не зможе жити взагалі).
Просто за самим містом, його пагорбами, Рікою і видом на лівий берег. МоЇм, Одухотвореним, Духовним містом, Древнім - те, поряд з яким я живу зараз, прирівнювати було б жалюгідно, не зважаючи на весь його істинний комфорт, милий затишок та розслаблюючу простоту.
Врешті-решт і найбільше: я скучила за блогом. Звісно, коли 2 роки сидиш в мегаполісі, теми й джерела натхнення якось виснажуються. Але коли повертаєшся після піврічної відсутності і знаєш, що в тебе є чого чекати (нового від'їзду навесні), то, навіть, радий тимчасовій цивилізації.
Благо, з тих друзів, яким би не сподобались ці слова, блог читає єдина Жужу, а вона у нас "навчилась відпускати людей безболісно і приймати тоді, коли вони самі того захочуть" ;)

Світлий день.
Фото на паспорт у намисті, їждження на мафинці на передньому сидінні, забрана з сервіс-центру ел-книга, а потім кава на Русанівській набережній. З корицею)))) вдихнеш запах і серце миттю тріпочиться з радості. Кава і погляд на затоку, на зелень та на сонце.
Коли приїхала додому повітря було таке, що йти в душну квартиру аж ніяк не хотілось. Вирушила до годинникаря, пробивати дірочки в ремінцях годинників. Але дорогою зустріла його самого - отже зачинився.
Гуляючи дворами, натрапила на бузок, відломила два суцвіття з грона і листочок. Тепер сушаться  чинно, правильно розправлені для мініатюрної, травневої аплікації

Так захотілось у парк Шевченка! Там також вже весна))) Тільки-но виходиш з авто, як відразу відчуваєш запах кави, рознесений свіжим вітром. Цікаві люли, з цікавими обличчями, цікаво вбрані, за цікавими заняттями... Приємно на них дивитись))
А потім знову місто і знову вулички, незаплановано та натхненно. Досі не відвідана вулиця Пушкінська - гарна, стара...
Перед від'їздом Доно сказала "пофотографуйте там щось", хоча зазвичай так не каже. І я пофотографувала!

В Україні свято! Хоча б на сьогодні. Таке щасливе, дивне і, навіть, нове відчуття володарювання діяльної правди - хоча б, часткової - що панує тепер тут. Тепер ми, як справжні англійці: приїздимо на екскурсії парками величних маєтків, наприклад Межигір'я...

Сьогодні, вперше за дуже довгий час, не просто з'їздила по справах і посиділа в кав'ярні, а відпочила. Тепер у мене є нове і більш улюблене місце та надзвичайна крамничка по рукоділлю. Там є ті речі, які я не знала де, взагалі, можна дістати у Києві. Дорого - так, але реально.
А кав'ярня... це крихітне, митецьке приміщення, на чотири столики, які розташовані ледь не впритул один до одного і єдиною офіціанткою-касиром-баристом-співрозмовником. Коли опиняєшся у такому маленькому приміщенні, усі тут присутні, усі відвідувачі, котрих вперше бачиш, в один момент стають близькими людьми і ти знаєш, що вони тебе зрозуміють; а чи від розмірів, а чи від контингенту тутешнього це залежить - не знаю.
Вул. Хорива 25/12, espressoHolic

Сьогодні поїхала за чохлом в подільські підвали. В процесі зустріла купу настільки приємних людей, що не втрималась від розмови з ними. А головне: кожен із них радо говорив і зі мною, ніби умисно були підібрані саме вони, для відповіді на мої намагання...


Прослушать или скачать Roberto Cacciapaglia Fiamme бесплатно на Простоплеер

Тож тепер я маю красивущий чохол з приємного шкірозамінника за ту ж ціну, за яку в Розетці мала б чорний. Я забули цифрик, але втриматись і не позаходити в дворики Подолу - невистачило сил:

А потім зустрівся такий маєток... в ньому мали жити заможні люди і я ніби бачу, як на цьому дворику, що й досі лишився недоторканою, дивовижно затишною і уособленою рівниною, бігають діти, зодягнуті в 19-те століття.

А зараз він стоїть мало того, що зруйнований - горілий! В центрі порожніх віконниць, симетрично виплетені мережива павутини і він просто довмирає...

вул. Межигірська, 30-ті номери

Учора, щоби не гуляти просто біля дому, освіжитись вечірнім повітрям вирушили в парк Шевченка. Здалеку почули музику. Виявляється, біля того танцполу, де я колись споглядала ірландські танці, щоп'ятниці і суботи влаштовують сальса-дискотеку. Люди, що вже знають і просто пересічна молодь витанцьовує під запальне і просто мелодійне латино. Без скутості та закритості, але й без вульгарностей та розкутості - весело, чуттєво і зі сміхом!
Ми сіли в куточку, взяли собі підсолоджене еспрессо і споглядали це превеселе дійство, часом зриваючись на сміх, від особливо завзятих танцюристів. А потім, після закінчення о десятій, вмостились на лавочці і просиділи за одинадцяту ночі. Дні зараз такі, що хоч якийсь натяк на свіжість приходить тільки ближче до півночі...

Гуляти нині було прохолодно, тож ми з Доно вирушили у Скаймолл на піцу і моті. Хлоп'ятко тишком-нишком зробило нам знижку власною картою, але ми вседно помітили - дякую! Шмаття в бутіках продається зі знижкою у 70%, але й того воно не варте. А от японський зелений чай це щось.
Ось, власне, й мої любі кавайнощі в належному оточенні:

А ось останні фото вечірнього Києва:

Якомусь пуп'янку дали в руки свисток: будєм лі ми імєть покой?.....

У людини, яка десь внизу проходить під вікнами мого восьмого поверху, задзвонив телефон стандартною мелодією Sony E.

Нахмурилось. Десь вдалині погримує. На дощ розцвірчався цвіркун. Літо

...

Над кільцевою, на якій, ледь не щоночі, чуються звуки двигунів надшвидкісних мотоциклів, височіє білборд: "зроби вибір - життя чи вічність"

У нас сьогодні наполегливо йде дощ. Дуже довго він збирався, мучив організм паркістю і сонливістю та, нарешті, прорвав.
А для нас він прорвав ще учора - ми ж поїхали на риболовлю! Тато набрав вудок на зграю козаків, згріб нас з маман і Анет (Доно) й повіз за ріки-поля на Жуків острів. Стрьомноє мєстєчко, я вамь скажу! (・﹏・)  Зарослі дикі, болотяні ставки і дивні будівлі з таємничою історією, часів Другої світової. Дух цього острова змішаний: часом відчуваєш прихованість уособленої природи, часом якесь недобре запустіння.
Ловили рибку ми в двох мілинних заводях. Чимала рибка плескалась поряд, але наші поплавочки бєзмятєжно пливли по течії ( ´∀｀*)
Зрозумівши, що ниньчє нє рибний дєнь і почувши шелест грози, що наростав і надихав (  ^ ^  ) ми побігли до дуба за поворотом, подивитись на нього, поки дощ остаточно не загнав нас у бус.
Старезне, розлоге дерево з чорною корою захоплювало. Вода мирно блакитніла грозовим небом в цьому місці. А потім папА нас з криком просвітив, що на наші голови йде не лише дощ, а й град. І під тарахкотіння криги ми повечеряли в машинці. А запивали кавою, дивлячись крізь запітнілі вікна на вечірнє віддзеркалення сірого неба в річці і вогні далекого міста-привида...

Максвелчик виліз із коробки і провіває вечірню кімнату, шурхітом своїм створюючи знову літню атмосферу і принишклий затишок. Доно виїхала додому. Нещодавно купила нові тюлі білі і нові тюлі в зелені й жовті квадратики - літнє оновлення у вітальню (може колись буде). Ну, а іще, спання в льолі велика втіха та приємність; і почуваєшся відповідно своїй статі

Липи розпахтились безжально і кличуть надвір; а в мене голова мокра... Але й котлетки пахнуть не набагато гірше (  ^___^  )

Зустрілась з Дівчинкою у "Віденських булочках" і поїхала у парк Шевченка.
Ув очі впала "хатка" на паличці, розфарбована олійними фарбами в книги із прізвищами авторів. Думали-думали, що це... аж поки не вбачили у скляних її дверцях книжечки. Мабуть залишають там прочитані і беруть нові для читання. Але література там не надто бажана чи цікава. Але одну таки знайшла; і взяла. Треба й собі щось туди притаранити, в мене є що, аж 15 мішків і ще ціла квартира >__<
А потім ледь не отримала у подарунок смартфон, просто від пересічного чоловіка. Дякую! =)