Чинити правильно це зовсім не значить себе ламати. Так роблять лише ті, хто захоплюється самовдосконаленням. Але, на мою думку, САМОвдосконалення є небезпечним. Можна загратись і забрести не туди або понівечити власну душу
Благодать дається людині, як частка Бога, а отже й Його погляду на речі. Таким чином у нас, образно кажучи, живе дві істоти, два усвідомлення. Я знаю, як мені простіше, вигідніше, зручніше й потішніше і мені хочеться вчинити так. Це як іти за течією. Проте від такого догоджання ненапруженості швидко втомлюєшся, ніби тебе кидало у воді в різні боки.
Але в тобі живе й інше бажання. Ти душею відчуваєш, що це здорово для життя й людей, і для тебе в першу чергу. Ти хочеш щоб було саме так, бо тоді щось в тобі піднесеться. Але, чомусь, щоби зробити саме цей вчинок, потрібна певна доля мужності. Вона потрібна навіть тоді, коли ніби немає жодних перешкод.
За власного досвіду: для того, аби вийти на світло, також потрібна хоробрість. І чимала хоробрість. Це ніби як переступити поріг, за яким від тебе вимагатимуть відповідальності. Хоча, навіть якби й так, міра цієї відповідальності не зрівняється з мірою того благого душевного стану, яке тебе осяє в цьому світлі. Головне знати, навіщо ти в нього ступив і що це справді твій вибір та твоє бажання; ти не гризтимеш себе за нього й не вагатимешся. Не дарма Бог закликає до твердості, Він краще за нас знає, як необхідна вона для здоров'я духу