текст песни Enya - Stars And Midnight Blue

Enya – Stars And Midnight Blue

Останніми днями читання взагалі не йде. Кілька сторінок на день - ось вся діяльність, яку вдається пригадати увечері (точніш, пізно вночі). В такому розкладі, навіть, більш-менш успішна спроба лягти раніше, ніж під ранок, вже скидається на "немарно прожитий день". Нікому нічого!

Є підозра на те, що просто засиділась, застоялась в своїй затишній недоторканості. А погода така нестабільна, що й вириватись кудись ненадійно. Хочу, принаймні, в кав'ярню біля будинку вилізти; якщо не вдалось на концерт Коляди і не скоро світить у костел чи філармонію.

А взагалі: дисципліна - свята штука! День потрібно ділити на години і їм суворо слідувати; встановлювати собі якомога більш небажані завдання; лиш тоді вималюється "дозвілля" і "життя"

Ми маємо відчувати потребу захищати те, що подарував нам Господь; і що продовжує дарувати З Великодньої меси

Наскільки я зрозуміла, в Японії на рівних умовах існують два типи телефонів: Smartphones та Cellphon. Тобто, для дзвінків і телефон-іграшка. Обидва типи однаково розвиваються і виглядають премило

Rilakkuma та Korilakkuma

Отримала нині добрячий сплеск адреналіну: така обурена, що аж задихалась. Київстар..... Ніхто не пряцює собі на збиток; але одна справа - корисливість, а інша - здирництво, безмірна хитрість аж до підлості. З усіх сил протискуючись між спокусливими заголовками, своєю користю і законом вони продовжують існувати за рахунок колись набраних абонентів і тих, хто цим абонентам мусить якось дзвонити; ну, і за рахунок розширеної мережі. Загалом.. якось... З приємного: примайструвала на тел. дивовижний брелок, що складається із кавайної квіточки сакури, пузатого манекі-неко із двіночком і моєї пляшечки із зерням кави і конюшинки. Кавайностііі.... повні штани ~^O^~

За національністю - українофоб; за ментальністю - яничар

Уау! І в Україні є місця, де можна замовити яп. тел.

Japanes Telephon

А от це вже надто жорстоко.......

Все це і багато іншого тут

дівча із України замовляло, значить реально.....

Істинно: японці схильні до садизму... .. .   .

"- Да. Я тоже их люблю. Добрых людей. Нежных людей. Люблю людей, находящих вещи, к которым привязываются, и живущих по чести".
Natsume Yuujinchou. Tsubame

Про кейтай

Японские «кэйтай дэнва» (мобильные телефоны), или просто «кэйтай».

В Японии мобильные телефоны называют "Keitai Denwa", что переводиться как "ручной телефон". Название скорачивают до просто Keitai.
Японцы дают Кейтай каждому: маленьким детям, ученикам и студентам, даже бабушке и дедушке,чтоб они в большом городе,как например Токио, не потерялись.
Благодаря Кейтаю можно в любое время поддержать связь с друзьями и это ведь очень удобно. Хотя,у нас тоже уже почти так же. Звонят японцы по всюду. В автобусе или в поезде, т.е. в общественных транспортах, запрещено звонит, но телефон все равно находятся в районе связи. Ведь можно просто написать SMS или в интернет выйти - это не тревожит никого, кто например,хочет спать.
Японский исследователь Чо-Нан Майкл Тсай (Cho-Nan Michael Tsai) утверждает, что на сегодняшний день уровень развития беспроводных телекоммуникаций в Стране восходящего солнца лет на 5 опережает большинство промышленно развитых стран, включая США. Причем каждый новый день приносит все более изощренные способы использования “кейтай” в повседневной жизни – сотовые телефоны используются в качестве MP3-проигрывателей и для просмотра телевизионных программ, транслируемых через сети сотовой связи. Мобильники постепенно превращаются в игровые приставки и даже электронные кошельки: в Японии уже сегодня можно платить за товары, приобретаемые в некоторых магазинах, просто списывая деньги со счета абонента. Для этого достаточно отправить сообщение с кодом товара на определенный сервисный номер, после чего со счета владельца аппарата будет удержана необходимая сумма, а покупатель, не имея при себе ни кошелька, ни пластиковой карточки, может уйти из магазина с купленным товаром.
В Японии очень много внимания обращают на индивидуальность Кейтая. Там вы никогда никого не услышите,говорящего "Да у тебя же такой же мобильный,как у меня!". Неважно с наклейками,надписями или брелками, мобильный телефон станет не повторимым имуществом каждого японца. И не важно,если модель такая же, его так приукрасят, что вообще будет сложно понять это Nokia или Samsung.
В магазинах находится неимоверное количество самых разных аксесуаров для мобильного телефона! И брелки, и наклейки, при том,что наклейки самые разные, сделанные из акрила, геля, каких-нибудь камушков или из материала, стразов и еще чего-только в голову не взбредет! А сколько там брелков!! Любые: с надписяси, любимыми героями анмие, мягкими небольшими игрушками, кстати, японцы могут столько брелков понавешивать на свой кейтай, что просто нам, европейцам, и в глову не придет...
Это кажется невозможным, что двое японцев,будут иметь такой же мобильный телефон!!

Джерело

і ще одна, більш детальна, вражаюча стаття

ЯПОНСКИЕ МОБИЛЬНИКИ: БОЛЬШЕ ЧЕМ ПРОСТО ОБЩЕНИЕ

Те, як японці використовують мобільні, мене захоплювало завжди. Попри його нечасту появу в стрічках і анімехах (набагато рідшу, ніж у нас), відчувався доволі сильний і водночас "панібратський", не маніакальний зв'язок апарату з господарем. Вони його використовували, в повному розумінні цього слова; були з ним на "ти". Домогтися такого ж ефекту у нас, чомусь, було неможливим. І лиш із Солою та її загальнодоступними можливостями, бажане почало набувати чітких обрисів.

Про шкідливість і знервованість від хвиль та постійного онлайну, я промовчу...

а я ще казала, що у Доно забагато цяцьок на тел....

Рівно третина "кульбабок" прочитана. Остання книга Остін, якої в мене не було і яку досі не читала, сьогодні прибула в "маєток")) Додалось іще світла. Нижня лампочка торшеру виявилась покритою чимось сріблястим, тому й тисла на мізки і тому не використовувалась. Прі обнаруженіі проізошла замєна і тепер в моїх покоях дуже світло і комфортно читати. Я крайнє рад. Ня!

"Кінчай батьку, торгувати, бо немає вже чим здачу давати"

День почався із сонячного ранку і мелодії Benward'a Koch'a - Close your eyes, через інет телефону

Sewenth Heaven

Добуцу (doubutsu) - миловидные пушистые зверюшки (но не стоит путать их с кемономими), в основном фигурирующие в аниме, рассчитанном на детскую аудиторию

В низьку, прозору чашку налила м'ятного чаю до половини. І пар, що підіймався від чаю, затуманював стінки чашки, зникав і знову з'являвся деінде. Всі рухи дуже м'які, плавні; ці коливання нагадували танець північного сяйва. Заворожує...

Здається, я довела себе до "ручки". Кава й на смак була така ж чудова, як і на дотик (сорі, "на запах"). Але також і міцна. Я це відчула і відчуваю. Сподіваюсь, що ця вільність не обернеться для мене жалкуванням.
А поки я в састаянії полной зарядкі, хочу поділитись одним магазинчиком.

"Академія подарунка"

Роки 2-3 тому купувала в них манекі-неко на телефон і це було чи не єдине місце в Україні, де можна було його знайти, до того ж за прийнятною ціною. Минув час і їхній асортимент збільшився в рази і набув дивовижної кавайності, корисності та втіхи, яку більш ніде не знайдеш. Як от наприклад:

"Бунтівна альпака"

(за одну цю назву я готова "віддати статок"!):

Канцелярські фрукти

бачила їх тільки на закордонних фото

USB-hub з підігрівачем

мєчта комп'ютерщика! протягом чверть години підтримує температуру напою до 60°С. і має 4 вхідних порта USB 2.0

Світильник «Star Master»

Парасолька з трояндою

Німецька "Якобс" в зернах - скінчилась; тепер не чутиму затишного пожужування електро кавомолки.
Була розпакована мелена "Якобс", також німецька, від сестри. Вариться. Такий сильний і приємний запах кави ще не чувся в нашій квартирі. 23:55, life is beginning!

Кофе - это утро в ладошке чудного фаянса

Little tragedy. Я все більше використовую в побуті рожевий. Він - кавайний! І якщо його, сердечки та зайчиків-ведмедиків сприймати через японсько-азійську призму - воно дуже, навіть, тішить; і зовсім не дратує. До того ж, скільки б відтінків я не використовувала, за все життя синьо-зелено-коричневий мені доволі таки приївся; хочеться різноманіття. Тож зараз, "виділений пункт меню" у мене рожевий, а курсор - з діалоговим сердечком. Ня!

«— Радость моя, но, если ты прочитаешь такие книги сейчас, что ты станешь делать, когда вырастешь большой?
— Я их буду жить.»

Жан Поль Сартр «Слова»

Жизнь по Джейн Остин / The Jane Austen Book Club

Кожен робить помилки: у виборі, у боягузтві, у нехтуванні - і без помилок життя не обходиться. Але виправляти їх варто. Пробувати, напружуючись, робити максимальні зусилля, ніколи не розраховувати на "почну з початку", бо відпускання ситуації на півдорозі - якою б завершеною вона не здавалась - не гарантує успіху в нових починаннях. І вміти почати з початку, коли історія, все ж таки, закінчиться.
В своєму житті, кожен мав би, хоч трішечки, постаратись - хоча б для себе. Якби розумник опустився трохи нижче, а простіший - прочитав книгу-другу - то розбіжності між нами стали б не такими разючими і ми змогли б бути задоволеними життям, чи, може, навіть, щасливими. Бо ідеальних людей не буває і якщо ми не здатні вберегти те, що колись самі ж вибрали, то навряд чи зможемо задовольнитися і більш підходящим; якщо взагалі його знайдемо.
Фільм привабив, ще й, своєю природністю; тим, як відтворені відносини різношерстих приятельок - а потім, вже й, подруг - та людські емоції, в цілому; своєю психологічністю

"Любовь существует, это совершенно точно. Но вот что из нее получится - зависит от нас"
Улицы разбитых фонарей

До речі, теж варіант...

Читаю "Вино из одуванчиков". Своєрідна книга. В принципі, я чогось такого й чекала: занотовані миті життя, теплі і властиві самому автору, проте, зрозумілі, приємні й нам. Але.. не знаю.. вона читається дуже повільно. Тобто, таке враження, що прочитав сторінку-дві, а насправді вони летять десятками. Її всю - як казала Дівчинка - можна розтягти по цитатах, але вона не захоплює; не накриває з верхом і, навіть, елементарно не зацікавлює сюжетом. Власне, його там і немає. Просто описана буденність хлопчаків з її повсякчасними відкриттями. Саме у відкриттях, відчуттях, особисто осягнутих істинах і полягає весь сенс цієї книги. Вона - суцільне літо, але - як і "Теплі історії" - нею неможливо перенасичуватись.
До речі, за останній час це вже друга книга подібного змісту. Про попередню я писала те ж саме. І це саме те, що люблю описувати я. Може для цього вони й дані мені, щоб зруйнувати моє тверде переконання, що людям цікаво читати про чиєсь тихе щастя. Все, що можна помітити сьогодні, переконує нас, що людям потрібні видовища; будь якої варіації. Від катаклізмів до особистих трагічних переживань.

Між іншим, про це я також нещодавно замислилась. Чому зараз такі популярні "реаліті-шоу"? Людям потрібні трагедії. Але сльозливими фільмами народ годувався надто довго і їм це набридло. Щирі емоції реальних людей - ось тенденція сьогодення. Але розлучати коханих і заганяти людей до левів - як в середньовіччя - не гуманно і не демократично. До того ж, у кожного з нас є власна велика-маленька драма, близька і зрозуміла кожному: і якщо використати її вийде дешево і сердито. Та ще на телевізійному рейтингу можна сколотити статок - і вовки ситі і вівці цілі та задоволені.

Десь запахло до неможливості приємними, свіжими парфумами; чоловічими або унісекс; я б такі носила

День заканчивается тогда, когда у тебя начинается новый. И нет ничего лучше кофе. Ну, почти ничего

Діти бояться темноти. Коли їх запитати чого саме вони в ній бояться, вони не назвуть нічого конкретного; страх виникає перед тим, невідомим, що може бути в цій темноті, чого немає, але що невпинно малює уява. Коли діти виростають, їм вже не личить цього боятись. І тоді "дорослі" вигадують неіснуючих маніаків, злодіїв і псів, які, нібито, чекають на них у темряві. Але насправді вони, як і в дитинстві, просто бояться "монстрів" в темних закутках

Чи то книги такі читаю, а чи зима аже затягнулась, але, останнім часом, я вже не раз "прокидалась" від думки, що зараз аж ніяк не літо і за вікном - наскільки шокуючим фактом це б не було - досі лежить сніг. Особливо часто це трапляється у ясні дні

Дещо із мережі:

Наталья Хаджинова

Я на прошлой неделе видела в Киеве снегиря. Даже сфоткала. В эту пятницу я поняла, что он тут делал...

Норильск март месяц.

Получите и распишетесь.

Троєщина, що продувається вітрами

вхід у метро:

і позитив:

Алексей Екименко

вчера в метели он был неотразим и величествен!

Джерело "Это Киев, детка! [Типичный Киев]"

Реакція на "котячу траву", виявляється, не межа ))))

Для мене арт із Натсуме - не арт без Хірагі

Джерело ZeroChan

Сенсорні телефони для мене - велика підмога

Погода успішно продовжує постачати екстрім; зрідка, грайливо і дражливо радує сонечком, крізь завісу снігу.
Слухаю James Vincent McMorrow. Учора видалила GO Launcher EX і телефончик забігав, як новенький. Нині остаточно відкрила для себе Mi locker - "дешево" і сердито, альтернативи не бачу. Забавно, в "київській" групі vk, спостерігати саркастичний, але щирий гумор; і хроніки міста

Надворі рідкісна заметіль і колапс, а я почала читати Рея Бредбері - про літо..)

До речі: закінчила таки "Амулет Паскаля".

В принципі, саме такі книги я люблю - розмірені оповіді про тихе життя, з постійним відстеженням і роздумами над дрібними епізодами. Проте, чогось їй, видко, забракло - вона не викликала захвату і я не настільки - як можна було очікувати - прагнула її читати.
Вже наприкінці, коли зрозуміла, що вся книга - лише її марення, була сильно розчарована - повна маячня! І сенс було читати ці фантазії (не зважаючи на те, що кожна книга це чиясь фантазія; втім, у кожній з них має бути, хоч якийсь, підсумковий зміст)? І тільки останній абзац і подяка автора, розставили все на свої місця та остаточно доповнили приємний присмак цієї книги

Перед ранком вляглася спати. Вітер задув, все напружилось, ніби, щоб втриматись на землі. Подув в мої вікна і кімната наповнилась свіжим повітрям. Прокинулась я, а за вікном та ж сама картина: хурделиця - заглядєньє! Білу куряву здувало з будинків. За ніч сніг зрівнявся з лавочками у дворі. П'ятеро дітисьок повилазили звідкілясь і давай бродити по непротоптаних місцинах, провалюватись, борсатись в ньому і зчиняти радісний ґвалт. Поставали вони на лавки і пірнали з них у сніг, як у море, ніжились.
Доно жартівливо обіцяла занести мені запіканку в її виконанні. Пішки. По проїжджій частині.
Ах!! Вона й справді принесла! Пішла зустрічати...

Не важно человек ты или призрак, мы равны, когда дело касается наших чувств
Тетрадь дружбы Натсумэ

Руда ниньчє об'явила:
"скоро в мене житиме Африканська Ахатіна"  о_О
Знаючи Руду.. не варто було чекати чогось хорошого.

Африканская Ахатина

0_0 !! .......

Сніг кидається під самісенькі дашки сірим шлейфом. У Києві заметіль

Якимись недостатньо змістовними почали здаватись дописи. Маю потребу писати, тому записую все, а потрібно писати лиш "най".
Спробувала охарактеризувати що˙ пишу і чому воно саме таке, як є. Я люблю фото. Раптове уловлювання мізерних і тим близьких моментів. Але в силу усіх нюансів не можу працювати над цим в повний порив; та й слова мені ближче, вони відвертіше висловлюють враження. І тому саме словами я намагаюсь якнайясніше відобразити помічене. Для мене це важливо.

Нині був майстер. Прийшов раніше, ніж я наголошувала, тому мусив чекати і грітись в під'їзді, так, як ніхто не відповідав на дзвінки. Цей - значно більш закритий від усього робочого персоналу, з якими стикалась. Ми жартівливо почали каятись у його очікуванні, мам - у своєму стилі - жаліти зі словами "для когось він дитина", і т.п. І тут у хлопцеві, ніби, щось "клацнуло" і, зовсім нетипово для його попередньої поведінки, без зухвальства чи ниття, він видав: "Меня некому жалеть. Родителей нет. Ну.. так получилось. Умерли". Мені здалось, що навіть сам він не втямив чому це сказав.
Ця картинка весь день не виходила з голови; як-то кажуть: "пам'ятаю, як зараз" - так і в мене; може через сильний емоційний спалах усіх присутніх, такі епізоди врізаються в оригінальній "якості".
Бувають люди, яких, навіть, при сприятливих обставинах, якось обділили участю. Але коли ти їх зустрічаєш, попри велике бажання, не можеш її проявити бо ви чужі. Він не наважаться взяти, ти не наважишся дати

Кран, що стоїть в "Польському містечку" - на краю масиву і напочатку лісу, світиться вогнями кольру м'яти і вогню - нагадує пароплав, що далеко в морі, але видний з берега
Ніч 22-го

Причепила до Соли Няко-сенсея на саморобний шнурочок. Обрізала кінці..... якщо до ранку не розв'яжеться - заляпаю вузол клеєм. Правда, не певна, що він провисить тут довго, мені ближче витонченість і стильність, аніж хаотична в'язка цінностей. Втім, і до такого схильність маю. День сьогодні видався напрочуд довгим 21 бер.

Коли не підключений інет, відчуття затишку твого дому, свободи і з'являється наснага до діяльності. Саме таким був мій сьогоднішній ранок. Комп довелося увімкнути зранку, але залишити на бездіяльному Київстарі. Тому каву я пила під James Blunt'а і мені було добре. А раніше жадалось простору і космічного об'єднання з людьми посередництвом інтернету; особливо вночі це відчувалось. Зараз комп увімкнутий, очікує ще якогось дзвінка, чи приходу майстра, чи ще якогось нашестя; і це мені теж подобається - робоча обстановка. Останній дзвонивший технік мав дуже спокійний і заспокійливий голос; голос цей дуже знайомий, сильно схожий на той, який я по кілька годин на день чула напротязі, майже, двох років. Слухати його було дико.. і приємно, хоча колись я й не могла вже його виносити

21-ге бер.

Без п'яти перша. Змелена кава пахне на всю квартиру, від чого тепло.
День провела з Дівчинкою. Промили кісточки і освітній системі, і літературі з книгами, і її друзям, і одна одній. Принесла мені черговий брелок-пляшечку, цього разу з конюшиною всередині. Мило так все, в кольорах молодої зелені - Дрофа молодець! Завтра чекаю майстрів.

grá dílseacht cairdeas - це на замітку)

Проводи с толком каждые свои выходные. Сходи в музей, на выставку, займись спортом, съезди за город, прыгни с парашютом, навести родственников, сходи на хороший фильм. Расширяй зону контакта с миром. Когда уже все объездишь и обойдешь, бери с собой друзей и рассказывай им то, что знаешь. Главное – не сиди на месте. Чем больше впечатлений ты пропустишь через себя, тем интереснее будет жизнь, и тем лучше ты будешь разбираться в вещах и явлениях.

Мабуть, результативність таких дій і можливість, в цілому - залежить від вдачі людини. Але правдивість цих слів я перевірила на собі

"В місті природи нема. Асфальт і біла гидота".
До сліз забавно) Миле дитя..

Я скучила за Натсуме. Пам'ятаю, як дивилась.. це був особливий час: зовсім вимикалось світло - і телефони) - і в повній тиші та недоторканості переглядалась одна-єдина серія - як і з "Теплими історіями" - їх неможливо читати гуртом, інакше втратиться смак.
Не раз виступали сльози - саме радості і втіхи від того добра.
А такої атмосфери, як в Натсуме, якої і створювати непотрібно - вона сама тебе захльостує - треба ще пошукати.
Тож, піду-но подивлюсь серійку...