Дачні хроніки

Марк Леви "Где ты?" / "Où es-tu?"

Книга цілковито відрізняється від усіх його творів мною прочитаних - ні тобі друга, завжди присутнього, ані вдало завершеної романтичної лінії, купа дітей і навіть властивого автору гумору немає аніскілечки, жодного жартику.
Не зважаючи на це роман незмінно таїть в собі шарм описуваних місць, людей, життів - в якому б куточку планети вони не знаходились.
Перша його частина була "саме тим", моїм... Можливо тому-що в Сьюзен я частково бачила себе, а Філіп нагадував мені мого приятеля. Але тим, що полюбилось, притягнуло найбільше були здавна обожнювані мною стосунки "передружбы/недоотношений", між героями; вже не знаю чим вони так мене манять, але...
Я вдячна Леві за те, що переважаюча більшість - якщо не цілковито всі - його твори закінчуються, як мінімум, відносною позитивністю, а то й повним щастям. Це складає повну протилежність філософським, містичним, психоделічним романам Муракамі і тим самим розбавляє дорогі години їх перечитувань, додаючи свого сонця

Дитячу рaдість викликає вигляд новенької сумки для ноута з біленьким нeтбуком в спеціальній кишенці та книгою Марка Леві у головному відділенні

Щиросердно зізнаюсь та визнаю, що знову полюбила аніме; тільки тепер це не сліпе захоплення, а виважена любов.
Воно дуже часто дарує тепло, щасливі сльози, радість та сміх, найдобріші почуття. Часом захоплення, інтригу, матеріал для уяви.
Пишу це будучи невзмозі стримати емоцій від недоперекладеної ще стрічки, яка має незвичайну і надприємну для вимови назву, яку, скоріш за все, не зможу додивитись і прокоментувати, оскільки від"їзджаю, але яка вже зайняла перші місця в моєму списку

Хост-клуб Оранской школы/Ouran High School Host Club

  

Я два рази починала дивитись цю анімеху, але мене відлякувала надмірна кавайність, грайливість і чисто-гумористичний сюжет.

Але цього разу домучила таки 26 епізодів.
Після першого з лишком десятка серій, специфічна несерйозність сюжету значно скорочується, а залишаються лише - вже рідні - герої та місцями анімешний гумор, до якого вже давно звик, який не лишає байдужим.
Історія близнюків Хітаічі, сила та "стислість" Морі, оповідь про родину Оторі, похід в гості до Харухі, спогади про приїзд до Японії Тамакі ( "Браво!!! Мон амі!") - особливо замилували))
За стільки серій не надто захопленого перегляду, всі вони ( а також не вражаючий, легкий енд. та опен.) непомітно стали моїми рідними, яких завжди рада буду зустріти, з посмішкою і добрими спогадами

OP

END'ing

Переглядаючи різні туристичні програми, я завжди заглядалась на їхні смакотинки і хотіла відчути, чим же вони такі хвалені. Та що б не куштувала з нашого - практично нічого не відповідало висоті уявленого смаку.
Учора заглянула у "Віденські булочки", давно хотіла, але зустрічала її лише з вікна авто, а тут трапилась по-дорозі. Думала, що там буде більший асортимент, тому була трохи розчарована. Але різка прохолода - в порівнянні з вуличною спекою - та гідне устаткування кав"ярні, позитивно вплинули на перше враження.
А от ласощі там задорогі. Собі взяла чи не найдешевший - не дивлячись на це його мені хотілось найбільше - пончик в шоколаді, "такий, як у фільмах показують")
І удома я зрозуміла причину їхньої ціни: тісто м"якесеньке, але не повітряне - як від штучних розрихлювачів -, шоколад маслянистий, в руках миттєво тане і дуже смачний.
Тому, якщо хтось хоче когось пригостити по-особливому, віддячити за щось, варто йти у "Віденські булочки"; та й назву приємно вимовити))