Є дві людини, які створюють, своєю майстерністю, для всіх і для мене окремий, барвистий, безмежний світ - Харукі Муракамі та Святослав Вакарчук.
Їхні світи схожі своїми описами - часто лише їм самим зрозумілими, але багатьом сильно близькими -, порівняннями, замисловатими фразами, силою навіювання і якимось особливим спокоєм, відривочним, місцинним і водночас з наймовірно згущеним настроєм.
Багато митців наплодилось в наш час, але не у всіх них є сила створити бажаний, притягуючий, абсолютно відокремлений всесвіт

27 травня 2011 дочитана

Хроники Заводной Птицы

 

Одна особа колись висловила мені думку, що з Муракамі їй найбільш прийшовся до смаку саме цей роман, навіть більше за "Овечок".. Не можу з нею погодитись. "Вівці" - драйвово-філософські, з любими, характерними, яскравими героями і містично-детективним сюжетом, "Хроніки" ж значно спокійніше. Події плавно перетікають з однієї в іншу, ніби випадкові люди з несуттєвих знайомств, згодом відіграють важливу роль в нашому житті, історії, що нас ніяк не стосуються - переплітаються з нашим життям найнезрозумілішим чином; такий розклад обставин дуже нагадує потік подій в реальності.

Остання глава - а особливо її друга половина -, набуває духу дитячої, щасливої дрімоти у Святий Вечір - така ж світла, тиха і хоч постраждавша, але неодмінно щаслива, попереду...)

"Когда тебе будет плохо - позови меня. Меня и утиную братию)"

Chris Spheeris - Эрос

Мєчта

Повна лафа

Трішки безперечної краси

Самий холодний колір це бірюза.
В блакитному є легкий домішок рожевого, хоч і менший, ніж у фіолетовому. На погляд він холодний, але не крижаний, не жорстокий.
В зеленому - природному, кольорі трави та листя - присутня нотка жовтого, а він неодмінно також має своє тепло, легке таке, ніжне, проте квітково-п"янке.
Бірюза ж щось абсолютно чуже всім кольорам, усамітнене та неприкаянне, свіже, легке і водночас тиснуче на свободу. Сталево-холодне та все ж живе, не "ніяке", а озлоблено-притягуюче, впевнене/беззаперечне у своїй унікальності та призначенні

Національний будинок органної та камерної музики

Костел 

 

П"ятничного вечора, з подругою ми пішли на концерт Баха, що був розбавлений українськими авторами.

Почали вечір, як на мене, не з того твору, він був одноманітним і не виявляв справжньої краси та унікальності органу. Але починаючи з другого (що належав українцю) я почала отримувати благоговійну, задумливу насолоду. Соромно за мою непатріотичність, але малась думка, що наші автори видадуться чимось прісним. Проте вони найбільше розкрилирізноманіття звуків і тональностей інструменту та ідеально прикрасили прослуховування. Нажаль я не встигла зберегти список виконавців та усіх виконаних творів, тому не зможу назвати прізвища тих, чиї 6 та 8 композицію ледве витримала через їхнє навіженство і банальну потворність (най пробачать мені ті, кимось улюблені, автори за мій непрофесійний смак). Правда підчас однієї з них світло погасили, а запалили лампочки у формі зірок, що над органом - це створило таємниче-очікувальну атмосферу, та все ж твір від цього кращим не став.

З Баха ж найбільш зачепили та оживили

"З глибини я взиваю до Тебе Господи"

та
"Токката і фуга ре-мінор"

По закінченню надворі опускались сутінки. Ми там трохи затримались - так, як я бачила його з середини уперше - і світло вимкнули; а оскільки в залі стеля високо і крім вітражних вікон отворів для світла більш не має - навколо стояла темрява, тиха, затягуюча, п"янка. Це було все одно, що увійти в ельфійський ліс або побачити залиту місячним сріблом рівнину. Знайоме з кадрів кіно, але цього разу справжнє, дійсне, відчутне... Вмить я опинилась "вдома" і нестримно захотілось провести тут ніч
  __________

Після концерту ми вирішили шикнути і почемчикували в нову булочноу. Але контингент там виявився ранній і вже у кільканадцять по десятій було зачинено. Подумавши-поміркувавши в котру ж, із кількох інших, що розташовувались поблизу нам зайти, ми зупинились на Челентано і за дуже (як для Києва) невелику ціну - не будемо вдаватись у низьку детальність на тему фінансів - пречудово підкріпились під симпатичну музику і дивовижні, захоплюючі краєвиди на великому "жидкокристал"ику. Зацікавило там мене тістечко: основа з крихкого тіста у формі відзеркаленої літери L заповнена заварним кремом, покрита підпеченими яблучками. Воно було далеко не найсмачніше з усіх скуштованих, але родзинкою його були дрібно - товщиною у пів чіпса - настругані фісташки, що приємно похрускували на зубах.
Після чого в феєричному настрої, під обіцянки "неодмінно ще колись - ну безперечно найближчим часом - відвідати знову", попрямували додому. На зворотньому шляху ми були приголомшені виглядом костелу вночі.

п.с.: вимушена таки опуститись до повідомлення, що білет в цю будівлю (!) і, якщо не помиляюсь, на всі концерти, коштує від 20 до 50 гр., тож, за таких обставин, відвідати костел хоч раз людина просто зобов"язана

 

Gérard Presgurvic − Aimer (студийная)

Стягнула цей пост у випадково знайденої    Емми  за що "діка ізвіняюсь", але не поцупити його я не могла - дуже вже забавно написано, та й анімеха, видно, оригінальна

 

Хеталия и державы "Оси"!

­Когда-то почти всем известным миром правил здоровый мужик, которого звали Древний Рим. Но время шло, герой и его дети сошли с исторической сцены, а внуки обнаружили, что и в других частях света есть весьма серьезные парни. Так постепенно и возникла новейшая история, которая рассказывается в аниме от лица героев, каждый из которых - олицетворение своей страны.

Основу сюжета составляют жизнь и соперничество двух групп персонажей. Одну составляют страны Оси Берлин-Рим-Токио, а другую - союзники – Америка, Англия и Россия. Ну а тянет на себе всё действие прилипчивый и трусоватый, но веселый и обаятельный Италия. С его подачи детям в доступной форме объясняются события европейской и мировой истории с упором на первую половину XX века. Разумеется, и Россия с обрезком водопроводной трубы тоже помогает!

Россия- Иван Брагинский, он же просто Россия, он же СССР. Между прочим, он выше всех остальных - 182 см, а возраст таинственно сокрыт. По официальным профайлам много страдал в детстве. Все, что бы ни делал, обязательно делает с водкой. Во все, что бы он ни делал, обязательно вмешивается Англия, и России временами хочется навешать Англии люлей. Ненавидит снег. Поначалу производит впечатление деревенского дурачка, однако на деле неглуп и жесток как ребенок. А еще Россию вечно изображают с бутылкой водки (смиримся, други), краном и подсолнухами (типа символ страны)

­­

Америка - Альфред Ф. Джонс, он же Америка-кун, он же США. Рост - 177 роста, 19 лет. Видит все в розовом свете, привык моментально действовать, обожает героев, справедливость, свободу и гамбургеры. Несмотря на всю дружелюбность, его единственные друзья - Англия и Япония, потому что Америка просто обожает совать свой нос в дела остальных. Унаследовал чувство вкуса от Англии, поэтому способен схомячить что угодно, даже если оно голубое и светится.

 ­­

Англия - Артур Киркленд, он же Англия, он же Великобритания, он же ЮКей. Метр 75 ростом, 23 года. Когда-то был пиратом, сейчас косплеит джентльмена. Когда-то подчинялся Франции, потом отхапал половину французской территории и сейчас имеет в лице Франции злейшего врага. Будучи пиратом, нагадил всем странам, понаделал везде колоний и вообще вел себя как очень плохой мальчик. Циничен, упрям, несдержан на язык и ненавидит проигрывать, но несмотря на все это в глубине души неплохой парень. Обожает эльфов, фей, призраков, магию и прочие сказки.

­­

Японя -Хонда Кику, он же Япония. Рост - 165 см, возраст неизвестен. Представляет страну, которая, при всем своем небольшом объеме и общей удаленности, смело вписалась в мировую историю и за несколько десятилетий из средневековья выползла в хай-тек. Со стороны Япония-кун кажется таинственным и загадочным, но сам уверен, что он совершенно нормален. Трудолюбив и серьезен, при этом мало знает о большом мире и долго привыкает к другим людям. Любит наблюдать смену времен года, любоваться цветами и луной, в культ возводит элегантность.

­­

Германия - Людвиг, он же Германия. Рост - 180 см, 20 лет. Пережил тяжелые времена, имея в соседях упертого Австрию, вечно романтичного Францию, постоянно ввязывающегося в неприятности Италию и своего собственного безумного лидера. Германия серьезен как могильная плита, обожает правила и выполняет их до последней запятой. Ответственно подходит к работе и отдыху, но стоит ему только выпить, как его страстная натура дает о себе знать. Хобби - копить деньги, заниматься уборкой, гулять с собачками, возиться со всякими механизмами. Что бы ни делал, никогда не ошибается.­­

Франция-Франсуа Боннефуа, он же Франция, рост - метр семьдесят пять, возраст - 26 лет. В свое время держал всю Европу в железном кулаке, но когда Англия окрепла, получил вековечного заклятого врага, с которым теперь все время цапается. Хорошо воевал в последний раз при Наполеоне, а теперь увлекся виноделием и таскает всех туристов полюбоваться на свои виноградники и винные заводы. Очень гордый и самовлюбленный, считает, что французский язык - самый красивый на земле. Обожает все красивое - ­вещи, поступки, мужчин и женщин.

 ­

А Италия-кунов у нас двое - Северная и Южная, но они обы энергичные, неуклюжие и совершенно очаровательные



­

 

Mozart − Requiem for a Dream

Warwick Goble

Цікава пісенька, шкода не знаю виконавця

12/10/2011: Виявилось  Gregorian

Надзивичайний композитор грандіозної, апокаліптичної музики Yuki Kajiura

Kajiura Yuki − a song of storm and fire

Kajiura Yuki − Canta Per Me

Kajiura Yuki − Ensei

Kajiura Yuki − Mezame