Поки "жила" у вітальні, була відірвана від "світу". Сьогодні остаточно пересилилась в маленьку, світлу кімнатку без балкону. Перше, що побачила увечері: великого нічного метелика, що бився у вікно. Ще ж тільки березнь, крихто))

Суміш запаху ялинки, що взявся невідомо звідки та аромату м'ятного чаю

Слухаю ОЕ "Віддам", "Невидима сім'я" і дивлюсь на зорі крізь вікно. Можливо, востаннє, в цьому році, бачу їх на ясному, соловіївському небі...

Перериваюсь на інше читання, але все одно повертаюсь до Андрія Ворона. І все в ньому підштовхує мене до нових і нових умовиводів. Я не можу не дивуватись з того, у який період і яким чином до мене прийшла саме ця книга. Не даремно кажуть: знання це - сила. Не можна жити чужим розумом, особливо у суперечливих питаннях. І те, що ми не вчимось на чужих помилках, а мусимо вчинити свої - і це правильно: кожен, на одному й тому ж, вчиться Власної мудрості в якій буде переконаний і про яку вже зможе розмислювати. "Все досліджуйте, хорошого тримайтесь" - ап. Павло. А осінь, крізь прочинені двері, п'янко пахне собою: листям, північним вітром і сонцем... І хочеться Жити. І любов до життя нікуди не зникла. До тих, хто щасливий й до тих, хто його також любить

Хмурне небо і шквальний вітер видули все тепло з хати. Після третього дня такої негоди, закутана в три ковдри, я прокинулась сонячного ранку. На своїй руці відчула тепло і спросоня не могла второпати: то здається мені, чи може піднялась температура? "Не може ж сонце діставати аж досюди!". А виявилось, може! :) Мою руку, відчутно так, гріло низьке, але ще тепле, сонце. І воно ж, яскраво, як ніколи влітку, ніби з усіх сил віддаючи останні теплощі свого серця, пронизувало мої скалки й витесанці аметистів, що розкачуються на бузкових мотузочках над вікном

нині День яблучних пирогів і вдячності
Шарлотка з кавою і.. чекаєм почуття вдячності! Хоча воно і так присутнє)

Моменти, які я люблю, в яких розчиняюсь: родина в процесі зборів кудись, всі зайняті, до мене діла не матимуть якийсь час і я можу спокійно випити міцну каву з цукром, саму і головне: під музику. Це "Мій простір"

Щойно прокинулась, як долинула до мене пісня з вулиці "Тиха-тиха", Гуляйгород. Як прекрасно, під передосіннє й ранкове, низьке сонячне сяйво слухати розмірену й затяжну народну пісню! Дивитись на веселкову павутинку, ним же підсвічену... І глибоко-блакитне небо: така блакить буває тільки восени. Це, як нектар життєдайний вип'єш. А потім чути вибухи, переплутані, напочатку, з громом...

Arlene Faith, тихий, самотній вечір в хатині і повний місяць у вікні...

Низько в небі, літало дві лелеки, так поряд, ніби любилися. Все кружляли і кружляли над моєю оселею. А дуже скоро я побачила два голуби - не то дикі, не то просто білі. Вони теж "були разом"...

Чого бажалось, те і сталось. Вагання щодо коштовного заходження в інет і тут, кілька випадково-необачних кліків по, чомсь розблокованому, екрану і "ТРАФІК ДАНИХ УВІМКНУТО"!!!
А я все ще "мандрую" під Спадкоємців... кава вариться...

Мрійні мандри Кам'янцем, в біленькому авто друга з відкидним верхом під ost із The Heirs.
Spring...

Сьогодні співають ельфи.

На небі ні хмаринки. Дуже вітряно, але спекотно. А я граюсь сонячними зайчиками: від екрану смартфону по темній дошці над головою

Зняла годинник: друга година ночі. Ноут на сон - блима синім вогником. Рішення і записи до завтра... Зі спогадами про три спалахи неочікуваного тепла до сну. Спати хочеться...

Ми з Доно прощались опівночі в грозу!....

Дідюля і перебирання весняних фоторобот Доно на друк

Змішаний запах конвалій і leau par. Кілька їхніх стебелець стоять у ніжно-зеленому глеку в оточенні розлогого букету із бузку. Запах конвалій та фіолетова книжечка...

Надвечір'я. Особливо сильно запах бузок. Так пахнуть трави в полі, лише після заходу сонця. Я думала, бо віддають тепло жаркого дня. Ан-ні! Йому, здається, немає різниці де він зараз, зрізаний чи на кущі: сумлінно віддає аромат.
3-тє травня