У нас сьогодні наполегливо йде дощ. Дуже довго він збирався, мучив організм паркістю і сонливістю та, нарешті, прорвав.
А для нас він прорвав ще учора - ми ж поїхали на риболовлю! Тато набрав вудок на зграю козаків, згріб нас з маман і Анет (Доно) й повіз за ріки-поля на Жуків острів. Стрьомноє мєстєчко, я вамь скажу! (・﹏・)  Зарослі дикі, болотяні ставки і дивні будівлі з таємничою історією, часів Другої світової. Дух цього острова змішаний: часом відчуваєш прихованість уособленої природи, часом якесь недобре запустіння.
Ловили рибку ми в двох мілинних заводях. Чимала рибка плескалась поряд, але наші поплавочки бєзмятєжно пливли по течії ( ´∀｀*)
Зрозумівши, що ниньчє нє рибний дєнь і почувши шелест грози, що наростав і надихав (  ^ ^  ) ми побігли до дуба за поворотом, подивитись на нього, поки дощ остаточно не загнав нас у бус.
Старезне, розлоге дерево з чорною корою захоплювало. Вода мирно блакитніла грозовим небом в цьому місці. А потім папА нас з криком просвітив, що на наші голови йде не лише дощ, а й град. І під тарахкотіння криги ми повечеряли в машинці. А запивали кавою, дивлячись крізь запітнілі вікна на вечірнє віддзеркалення сірого неба в річці і вогні далекого міста-привида...