Учора вночі закінчила

"Доводы рассудка" Д. Остін

і мене осяяла думка, що крутилась навколо раніше, що на язиці у всіх, та досі не прийшла мені, впихнувшись так щільно. Людині рідко трапляється щастя мати в своєму житті того, про кого вона могла б сказати, що крім нього ніхто не потрібен; просто фактом, без романтики. І бути певною в тому ж з його сторони.
Це настільки життєво необхідно і колосально малий відсоток міг би сказати таке про себе. Рішуче всі про це говорять, але того й усього.
Мати таку людину у житті це такий же дар, як і коли в тебе є розуміючі, турботливі, відповідальні бутьки; люблячі, бльзькі друзі; вдячні, мудрі діти-друзі. Наявність таких споріднених душ в житті мало залежить від людини чи її старань. І тут складність не в тому, що хтось поганий/не вірний, а хтось хороший. Це просто дар. Дар полягає в тому, щоб біля тебе, в твоєму оточенні знайшлась людина, яка відповідатиме тобі. Ви будете близькими не лише в інтересах (музиці, книгах); ключовим є погляд на світ, на події та вчинки, однакові судження про людей, але не аналогічні; просто дух/свідомість/повітря навколо вас - я не знаю, як точніше це можна назвати - у вас має бути одним.
В християнстві прийнято "дякувати Богу за все". Та людина не завжди розуміє за що вона повинна дякувати, коли в неї немає нічого визначнішого за звичайну сім"ю, людей з якими можна непогано провести час, та любі їй приємнощі дозвілля. Усе це доволі звичні і загальнодоступні речі. Та мало хто зумів оцінити і усвідомити те, що розуміючу матір та людей чужих, але близьких по духу можна лише незаслужено отримати в дар. А решту реально досягти й звичайними стараннями

А ще дуже вартісна екранізація. Саме цей роман взагалі мало екранізували, але, як на мене ця - краща. Багато пропущено, так. Але все саме необхідне схоплено і стрічка пронизана безліччю цитат з книги та чудовою музикою. Шкода лиш, що у фільмах немає того формату, здатного передати не лише романтичний сюжет, а й глибинну психологію усього твору