Тада-да-даам! Я прийшла писати рецензії. Правда, відколи приїхала, нового нічого я не прочитала (комп заполоняє весь час, тож просуваюсь я черепашачими кроками); але ж була ще відпустка і книги! Тому:

Марк Леви "Похититель теней/Le voleur d'ombres"

Меланхолійний Люк і його дитячі для дорослих і надто зрілі, як для дитини роздуми, бажання та погляди. Його минуле, що вчасно спливло - стало теперішнім - палким прагненням і надією на майбутнє.

Історія, ніби, хоче дати на роздум і таку думку: навіть маючи грандіозний дар, ти не завжди стаєш спасінням для світу; інколи сенс полягає і в допомозі кільком людям.
А ще: близьких треба чути, рятувати; а тих, хто несподівано став тобі дорогим - не втрачати або ж відшукувати без страху і сумнівів.

Чесно кажучи, ці всілякі "умниє мислі" стали такими затертими і так набридли! Але можу запевнити, що краще зробити крок до людини і обломитись її холодністю, аніж не зробити і думати/шкодувати все подальше життя.
Але є випадки, коли ця невизначеність з людьми, дає надію, а отже сили й сенс. Тому її не дуже хочеться втрачати; навіть, ціною можливого блага