Щойно прокинулась, як долинула до мене пісня з вулиці "Тиха-тиха", Гуляйгород. Як прекрасно, під передосіннє й ранкове, низьке сонячне сяйво слухати розмірену й затяжну народну пісню! Дивитись на веселкову павутинку, ним же підсвічену... І глибоко-блакитне небо: така блакить буває тільки восени. Це, як нектар життєдайний вип'єш. А потім чути вибухи, переплутані, напочатку, з громом...