Надворі рідкісна заметіль і колапс, а я почала читати Рея Бредбері - про літо..)

До речі: закінчила таки "Амулет Паскаля".

В принципі, саме такі книги я люблю - розмірені оповіді про тихе життя, з постійним відстеженням і роздумами над дрібними епізодами. Проте, чогось їй, видко, забракло - вона не викликала захвату і я не настільки - як можна було очікувати - прагнула її читати.
Вже наприкінці, коли зрозуміла, що вся книга - лише її марення, була сильно розчарована - повна маячня! І сенс було читати ці фантазії (не зважаючи на те, що кожна книга це чиясь фантазія; втім, у кожній з них має бути, хоч якийсь, підсумковий зміст)? І тільки останній абзац і подяка автора, розставили все на свої місця та остаточно доповнили приємний присмак цієї книги