Читаю "Вино из одуванчиков". Своєрідна книга. В принципі, я чогось такого й чекала: занотовані миті життя, теплі і властиві самому автору, проте, зрозумілі, приємні й нам. Але.. не знаю.. вона читається дуже повільно. Тобто, таке враження, що прочитав сторінку-дві, а насправді вони летять десятками. Її всю - як казала Дівчинка - можна розтягти по цитатах, але вона не захоплює; не накриває з верхом і, навіть, елементарно не зацікавлює сюжетом. Власне, його там і немає. Просто описана буденність хлопчаків з її повсякчасними відкриттями. Саме у відкриттях, відчуттях, особисто осягнутих істинах і полягає весь сенс цієї книги. Вона - суцільне літо, але - як і "Теплі історії" - нею неможливо перенасичуватись.
До речі, за останній час це вже друга книга подібного змісту. Про попередню я писала те ж саме. І це саме те, що люблю описувати я. Може для цього вони й дані мені, щоб зруйнувати моє тверде переконання, що людям цікаво читати про чиєсь тихе щастя. Все, що можна помітити сьогодні, переконує нас, що людям потрібні видовища; будь якої варіації. Від катаклізмів до особистих трагічних переживань.

Між іншим, про це я також нещодавно замислилась. Чому зараз такі популярні "реаліті-шоу"? Людям потрібні трагедії. Але сльозливими фільмами народ годувався надто довго і їм це набридло. Щирі емоції реальних людей - ось тенденція сьогодення. Але розлучати коханих і заганяти людей до левів - як в середньовіччя - не гуманно і не демократично. До того ж, у кожного з нас є власна велика-маленька драма, близька і зрозуміла кожному: і якщо використати її вийде дешево і сердито. Та ще на телевізійному рейтингу можна сколотити статок - і вовки ситі і вівці цілі та задоволені.

Десь запахло до неможливості приємними, свіжими парфумами; чоловічими або унісекс; я б такі носила