Ранок почався так:
німецьке, полуничне морозиво в смачнючому, хрусткому ріжкові; холодна, запашна кава в паперовому стаканчику і кукуюдза. Легко, смачно і поживно! Лєто!

Учора, посеред ночі, прошурувавши сорок хв., Доно притаранила мені стаканчик кави з власними коментарями, прописаними ручкою. Мене вона не застала - бо я гулявь -, але вони дістали мене і на краю масиву! Проводжаючи її, я ще слухнула ідеальної прогулянкової музики з iPod'у і ми спостерігали за величезним і жовтим, як вершкове масло, місяцем на заході.

Я ніколи не підсумовую минувший день (ну хіба, якщо він був дуууже радісним), але учора, замислившись, зрозуміла, що не зробила нічого хорошого - лиш неприємне.
Моє життя, взагалі, не відрізняється особливою користністю для когось, окрім мене; я все намагаюсь додуматись, як би це мені не марно жити, але практично нічого не виходить. Мабуть тому, що думаю я в рамках "власну душу не силувати і комусь пригодитись", але так не буває...
Сьогодні ж мені дали змогу, з тими ж людьми, заштукатурити учорашню поведінку. Не скажу, що впоралась на відмінно - пізно зрозуміла сенс подій -, та все ж так краще...
Як казала Рижуха: "треба навчитись зважати на раптові думки", і розважливо ставитись до подій