І ось нарешті, ми сходили на

Brave/Відважна

Як виявилось, вечірні сеанси лишились тільки в кінотеатрах ТРЦ SkyMall. Тому ми апєратівнєнько схопили манатки і почимчикували туди, щоб не чекати ще три місяці виходу БДРіпа.
В залі був дубар, та ми тримались! Люблю цей глухий звук встеленої підлоги кінотеатру і приглушене світло. Сам зал був оформлений у кращих традиціях: оксамитово-бордових кольорах, з височенною стелею і атмосферою "шкаралупи очікування") Те, що високу якість усього навколо, можна піддати сумніву, навіть на думку не спадало; якість була у повітрі.

Брейв!!! *ридма*
Почувши перші ноти шотландської музики, не змогла стримати сліз - я удома..)
Зібрати всі думки в послідовний текст важко. Я ніколи не відслідковувала і не захоплювалась творчістю Піксар; хтось казав, що Відважна ледь не найгірший його виріб... Та це краще, що я бачила за останні років.. ее.. десять, чи більше. Якщо не враховувати японську анімацію та ту, що не виходила на широкі екрани.
Якщо було смішно - я сміялася щиро (а не думала: кумедно! комусь смішно. мабуть і мені має бути.. та якось не пре.. тепер якось натягнуто..); якщо стляфно - я закливав оцки (сором на мою, тіпа дорослу, голову, але мені справді було страшно! і я справді закривала очі!! страшно хотілось полоскотати нерви, тому підглядала, але цей 3Д медвіть з таким гарчанням кидався на мну, що я вирішила піти з кіно без ексцесів). Сум, чари, моторошність відьомського лігва, пробіги та стрільби на коневі - все було живим і в рази чуттєвішим; давно я не переживала стільки емоцій з екрану. І попри те, що тягнула з відвідинами через 3Д, тепер я йому вдячна і шкодую, що вже не побачу Брейв в такому ефекті.
Другорядні герої, що не стали визначним вспоміжником; не абсолютний хеппі-енд (медвідь не став принцом для Меріди); хода і хлопчакуватість принцеси і збереження її гідності, відповідальності та жіночності при дорослішанні - проглядається правдивість образу; королева, що лишилась собою - гідною і величною -, що лиш змінила думку і пом"якшала, а не перетворилась на повну паіньку-ня!; відьма не спасла в останній момент; служниця Моді, боягузлива, але діюча, що все ж таки слухняно не віддала ключ, щоб легше було спасти всіх і вся - усе це і багато іншого створило атмосферу, хоч часткової, новизни (що, нарешті, вдовільнило мій спраглий глядацький погляд).
О, Моді! Я її обожнюю! =)) Таке пухкеньке, сердите і моторне)))
І ще єдн момент, який вартий уваги і схвалення: Морду. Творцями продумалась навіть ця деталь. Так, він став ведмедем; так, він безповоротно став твариною; але ж душа в ньому лишилась людська. І коли тіло тварини загинуло, душа людини подякувала за своє звільнення.

Я рада і вдячна, що тепер існує така картина, яку любо і радо переглядатимеш іще багато разів!

Опісля тих емоцій, ми вирішили підкріпитись піцою (якщо вже вибрались разом, тре не тільки мультик подивитись). Вибрали Pizza & Grill. Не буду довго розчихляти про його принади, скажу лиш, що давно мріяла про вікно на всю стіну з гарним пейзажем на ту сторону, що такої смашної піци ще не їла і що це, здається, новий формат для київського прастанародія (як і SkyMall в цілому).

Потім потопали в кав"ярню McCafe - теж дуже смачно. І дотопались до того, що доїдали при погашеному світлі. Охоронцю довелось нас проводити до службового ліфту; і ми пішли... Водив він нас різними закоулками. В службовому приміщенні ново і цікаво пахло службовим приміщенням. Вивівши з онаво, охоронець вказав нам напрям і ми пішли, такі упевнені - а дарма.... Від одного виходу, до нашої стоянки - пройти неможливо; двері решти виходів вже зачинені. Найцікавіше, що лиш зовні: відкрились, ти думаєш "ну, нарешті!", підходиш до вуличних, впираєшся носом, а вони ні гу-гу! І такий легкий бренькіт відчаю.....
І йдемо ми по величезному ТРЦ з погашеним освітленням - порожнеча і сутінки -, а людей... десь там, вдалині, пара заблукала, як і ми; і десь ще, ніби, людинку бачила... І тут я підіймаю погляд, а на другому поверсі купа людей поспиралась на перила! Думаю: "тю! он ще народу скільки!" і радісно, наче... Аж тут я розумію, що це не люди, а їхні обриси, намальовані на склянних перилах; холодом повіяло...
Ці наші блукання, сподобались мені більше, аніж посидінки в кафе; але на парковку ми таки вийшли.. Величезну таку! як в західних стрічках. Вона була, майже порожня. Знайшовши авто, ми захотіли ще трохи побігати по ній, такій просторій і міській. Відбігли на деяку відстань і погасло світло; зовсім; і стало дуже темно; і ми почули голосний сміх, що знущальницьки лунав відусюди - то був мій регіт над тотальним "тихим часом".

- І от так вони побували в далекому минулому і потрапили в будинок привидів

Кінець