Замальовка: передсвітанкова пора. Добродій, що запізнився додому, сонно туди доправляється. Тихо, навколо ні душі; і лиш починають звучати ранкові співи пташок.
І тут він розуміє, що щось не так: на самому подиху повітря йому на голову опускається прозоро-біле простирадло мумій (в простанародії "марля"); німа сцена (або голосна, в кого як!).
Це я собі уявляла картинку, при вішанні сєго прєдмєта на сітку кватирки для прикриття решти відчиненого віконного простору - каби чєво нє залєтєла.
_________________
За п"ятнадцять прожитих років в новому районі, я вперше побувала в заглибинах іншої сторони дороги і відкрила для ся новий прогулянковий маршрут; учора.
Дико, але такої "свобододаруючої" спеки я не переживала давно; навіть увечері холоднішає лиш настільки, щоби просто просвіжитись перед сном.
Просвіжалась я у милій, трикольоровій блузці, темно-бузкових брючках і аметистовому намисті - ня! ^__^
Вось вона:
А вось марля:
А вось мій Київ:
__________________
Живу на протягах; сплю з відчиненою рамою - омріяна, майже матеріальна близькість з містом; та, про яку можна лиш мріяти, відчути яку вдається рідко. Пізніми вечорами слухаю Fejd
Fejd - Trollfard
Немає коментарів:
Дописати коментар