Є в Японії два геніальних аніматори: Хаяо Міядзакі (так-так, оплески, пані та панове) та Макото Шинкаі.
Перший це жадане здійснення казки, це чистий світ сповнений любові та героїзму, що неодмінно винагороджується і врешті-решт все завершується суцільним, безмежним щастям.
З 9 робіт другого, я бачила лише одну і мені вистачило - ностальгічне, сумне, з відголоском фатальності і, як не прикро, нудновате (хоча в японських роботах я ніколи на нудьгу не нарікала). У них особлива нудьга (чи скоріше провізуалізований процес роздумів), душевна і натхненна.
Отож, в цьому плані Шинкаї мене розчарував. Хоча професіоналістичності (анімаційної, сюжетної, фантазійної) в його фільмів не відібрати. Проте, на відміну від Міядзакі, в роботах Шинкаї ніколи не було пастельних тонів і це мене завжди нервувало.
Але сьогодні я переглянула стрічку

«Діти, які переслідують зорі»/«Hoshi wo Ou Kodomo»

Живе собі, не тужить старанне дівча Асуна. В школі вона відмінниця, поза нею - завзята господиня, на якій тримається увесь дім. Тато її помер, мама - дуже зайнятий лікар, та вона вже не маленька і може потурбуватись про всіх. Але у вільний час, вона ходить на скелю слухати самопальне радіо, що передає дивну музику. І в ці часи Асуна відчуває, що її щось кличе, що місце її не тут (прям, як я))) ).

Події відбуваються в маленькому містечку, де всі один одного знають і де нещодавно пройшла чутка про жахливаого "ведмедя", що шниряє околицями.

І ось, однієї сонячної днини, йде собі дівчинка через місточок у власний тайник і раптом глядь: посеред колії лежить славнозвісне звірятко, та зовсім не ведмежого походження; агресивний звір, не знаний на Землі. І була б Асуна загинула аби не дивний хлопчина. Тра-та-та, вони знайомляться, вона (як і належить) його перебинтовує, він її благословляє, а наступного дня його знаходять мертвим. Ланцюжок подій, приводить її у потойбічні землі, куди вона вирушила аби воскресити Сюна (свого спасителя). Вирушила разом з учитилем, який роками йшов до цього аби повернути свою дружину, який фанатично, до божевілля прагне цього, який не пошкодує нікого на шлягу до цілі.

В такій "теплій" компанії вона пізнає новий, барвистий світ, втрачає, знаходить і на порозі звершення своєї мети, мудро зупиняється; але це не убезпечить її від біди.

Динамічний сюжет. Оригінальні голоси. У небезпечні моменти справді нервуєш, у вирішальні, трагічні співчуваєш і переймаєшся. Фільм живий. Ти завжди залишаєшся онлайн з героями, переживаєш і проникаєшся кожною емоцією і ситуацією. В цьому й полягає відмінність з фантастичними ілюзіями, дещо розмитими, невагомими (як в сновидіннях) емоціями міядзаківських історій. А головне: правдивості "... Kodomo" не так суттєво сприяє музика - воно приходить саме.

І тут не можна сподіватись на неодмінний "хеппі-енд", та, все ж, надія на спасіння, хоч декого, є і ти відчуваєш, що вона справжня