Эмили Бронте "Грозовой перевал"

 Так, як книга описує події минулих століть, а також є "класикою" англійської прози, я вирішила прочитати її - якщо зможу - принаймні аби орієнтуватись про що йдеться. Раніше я робила спробу ознаймитись із "Джейн Ейр" - написаною сестрою авторки "Перевала" -, але не змігши знести тамтешньої театралізованої "зворушливості", не мала впевненості, що осилю цей, повний пристастей, роман. Проте, він виявився значно більш реалістичнішим.
Але в мене виникає лише одне питання: який душевний стан потрібно мати аби настільки детально описувати таку запеклу ненависть, мстивість, егоїзм, притворне благочестя, та фанатизм до божевілля?
Втім, саме ця смертальна відданість, що в своїй напористості здатна десятиліттями жити лиш однією Думкою, що має ім"я та врешті возз"єднуватись із привидами та залишатись з ними ходити по землі, викликає симпатію до цього роману і змушує дочитати його до кінця.
Чомусь такі несамовиті почуття завжди притягують людей, своєю силою, віддаленістю від всього людського та ледь помітним відчуттям бруду, огиди від цієї маніакальності, фаталізму. Не хотілося б носити в собі таку пристасть, проте й відсторонитися від неї, не відчуваючи в глибині душі захоплення та якихось особливих чар - несила