Юкио Мисима "Запретные цвета"/"Запретные удовольствия"

Пару років тому вона була придбана у букіністів, а цієї зими щось сподвигло мене на її прочитання.
Першою книгою автора з якою я познайомилась була "Шум прибоя", наскільки мені зрозуміло, скорочений вар"янт. Це було давно, мій неспокушений, східною прозою, смак непогано відгукнувся на цей роман, в особливості через здавна обожнювані маяки і тему моря.
Та Заборонені кольори справили зовсім інакше враження. Часом мені видавалось, що описуючи Юіті, Місіма описував те, чого йому бракувало, а в нетрадиційних колах описував себе. Тягучість, монотонність сюжету з сухим присмаком, межуюча з нудьгою, відсутність позитивних, світлих персонажів, підступ і егоїстична пиха більшості героїв, удавання та лицемірство, але найголовніше бруд розпусти, вписали цю книгу в число тих, яких хочеться позбутись.
Дочитати це творіння мені допомогла повна прохолода до всіх, не співпереживаючи їм, ти просто читаєш, для кількості

Старому писателю женщины приносили только разочарования, боль и горе. На берегу моря, в минуту душевного разлада, он встречает прекрасного юношу Юити Минами, которого мучает тайная страсть - стремление к однополой любви. Из Юити писатель намерен создать орудие для отмщения всем женщинам, когда-то причинившим ему страдания. Но на самом дне содомского разврата юноша, оставаясь - словно облако - холодным, легким и равнодушным, скользит по стране людей