Женская половина / Ô-oku

Фільм видався мені японською версією російських "Когда зацветет багульник" чи"Условия контракта", ну можливо більш вартіснішою, та все ж такою ж недолугою спробою створити серйозне кіно "а тяжолай правдє" і переважно це завдяки Юкиэ Накама - доволі привабливій, проте цілковито "самомилованій", що запамяталась мені ще із "Синоби" - вже абсолютно пародійної стрічки на тему "дрєвнасть".
Пишу ж про цей фільм бо малось там кілька деталей, котрі зробили його цікавим для перегляду.
По-перше декорації: а точніше костюми, а ще точніше - жіночі кімоно. Момент коли всі фрейлін вишиковуються уздовж коридору і вилискують своїм різноманіттям шовків та вишивок - от на що варто було подивитись; яскраво і в глибині мозку зароджується слабке уявлення величі тодішніх панн.
А друге це Хидетоши Нишиджима (Hidetoshi Nishijima) - запам"ятався із "Ляльок" Т. Кітано та кількох інших і склав загальне приємне враження. Спостерігаючи його тут, можна було з легкістю зрозуміти вчинок головної героїні та перейнятися її болем.
Здивувала та порадувала присутність Митсухиро Оикава, вдалося побачити його не у ролі нікчемного улюбленця жінок.
Ну і останнє, що викликало схвалення, це відповідне завершення ризикованого вчинку. Ніхто не намагався нагодувати глядача казкою про те, що усім усе простили і зажили вони в дружбі та палкому коханні; вони просто показали неминучу правду