В авто, їдучи з "Челентано" до "костельної" вулиці де розташовувався наш кавовий вибір, я відчула весь волелюбний присмак описаних Муракамі вечорів, проведених у різних кафе та барах.
Дарма, що "Кофе хаус" не з дешевих - він того вартий, сповна. Приємний, м"яко-жовтий у тьмяно-білі розводи інтер"єр, обрамленим темним деревом, в залі кілька, до нестями затишних, старомодних, вішалочок.. бракувало лише джазу, хоч я й не розуміюся на ньому.
Замовили два чізкейка і відкрили для себе бад"ян, але про це потім..
Не сподобались лише чашки для кави - пивної форми. Стійкі - так, але каву в них не видно, відтак дещо не та атмосфера. Але магічний напій всередині нарікань не викликав)) А тістечка!.. давненько я вже не їла такої смакоти - ще в Одесі, напевно. А! Згадала! Як я могла забути? "Віденьські булочки" - там, навіть, засушений кринделик, якого годі вкусити, всередині виявляється надсмачним. Ну і, безперечно, цукерки із львівської "Шоколадної майстерні" є незабутніми та незрівнянними. Але ні в "Челентано" ні, тим більш в "Шоколадниці" подібних смакових якостей солодощів виявлено не було.
Так ось, уплели ми ті чізкейки за дві щоки (попутчики, що вже були невдоволен усім на світі, цього разу фиркали через ціну), щасливі, вдалим вечором, аж іскри з очей сипляться і раптом.. узріли зірочку.. А присмак її був!.. ледь вловимий, свіжо-"коричневий".. наче створений для відтунювання кави.
Поморочивши мізки офіціанту я дізналась назву спеції (хоч він мене і підставив, сказавши, що це аніс, а то був "аніс зірчастий", от так от).
Досиджуючи останні хвилини, я вдихала на всі груди тамтешній запах - чи то дерева з легким домішком нетоксичної фарби, а чи просто незнайомого місця і чужого одягу - такий приємний, затишний..)