Чинити правильно це зовсім не значить себе ламати. Так роблять лише ті, хто захоплюється самовдосконаленням. Але, на мою думку, САМОвдосконалення є небезпечним. Можна загратись і забрести не туди або понівечити власну душу
Благодать дається людині, як частка Бога, а отже й Його погляду на речі. Таким чином у нас, образно кажучи, живе дві істоти, два усвідомлення. Я знаю, як мені простіше, вигідніше, зручніше й потішніше і мені хочеться вчинити так. Це як іти за течією. Проте від такого догоджання ненапруженості швидко втомлюєшся, ніби тебе кидало у воді в різні боки.
Але в тобі живе й інше бажання. Ти душею відчуваєш, що це здорово для життя й людей, і для тебе в першу чергу. Ти хочеш щоб було саме так, бо тоді щось в тобі піднесеться. Але, чомусь, щоби зробити саме цей вчинок, потрібна певна доля мужності. Вона потрібна навіть тоді, коли ніби немає жодних перешкод.
За власного досвіду: для того, аби вийти на світло, також потрібна хоробрість. І чимала хоробрість. Це ніби як переступити поріг, за яким від тебе вимагатимуть відповідальності. Хоча, навіть якби й так, міра цієї відповідальності не зрівняється з мірою того благого душевного стану, яке тебе осяє в цьому світлі. Головне знати, навіщо ти в нього ступив і що це справді твій вибір та твоє бажання; ти не гризтимеш себе за нього й не вагатимешся. Не дарма Бог закликає до твердості, Він краще за нас знає, як необхідна вона для здоров'я духу

Скупість і жадність - дві різні риси. Скупий скупиться для всіх і для Себе також. А от жадний зажимає кошти свої, Чиїсь, на віддачу, але тільки і виключно для інших; для Себе він не жаліє Нічого

Жінка стала універсальною. В ній залишилась її жіноча ніжність-любов, її зовнішня привабливість/жіночність, вона не втратила своєї сексуальності, але при тому перейняла й чоловічі . функції. Навчилась тримати молоток, водити авто, фінансово утримувати сім'ю. Чоловіків убила глобалізація, місто. Живучи на природі, в складних умовах, де необхідна була їхня фізична сила, витримка й психологічна стійкість - вони проявляли себе, загартовувались й жінки не могли ними не захоплюватись, їх не поважати, а отже й не кохати. Місто зробило їх винатковість непотрібною. Вони стали жалюгідними. А із силою духу в них зникла глибина душі і можливість прийняти жіночу ніжність до них. Їм став потрібен тільки інтим та догляд. Жінки почали їх за це зневажати. Коло замкнулось

Гнів це є образа Робиш для людини, чекаєш віддачі/вдячності, не отримуєш, говориш "навіщо мені це треба?!". І тут з'являється інше, справжнє і не заїжджене значення виразу "робити добро заради Бога". Якщо сприймати Його, як все, що тебе оточує - люд, природа, Всесвіт - і пам'ятати, що все сказане й вчинене має свою вібрацію та енергію й назавше залишається в пам'яті простору (от тобі й "Пам'ятна Книга"), то не хочеться записувати у цю "пам'ять" негатив. Сприймаючи світ в цій призмі, очікування вдячності за добре ставлення здається жалюгідним

Я все думала: чому Бог завше так чує тата. Він часто егоїстичний, безвідповідальний, а були й гірші часи. Раніше цю Божу чуйність списувала на татову беззастережну, безапеляційну, безстрашну віру. Але щось не давало мені до кінця заспокоїтись на цьому поясненні. І, здається, я знайшла ще одне, яке з'явилось після власного досвіду. Через свою "неідеальність" тато дуже поблажливо ставиться до вредності й недобрих вчинків у інших. Такий підхід дарує спокій і його душі й іншим це послуговує

Скупість і жадність - дві різні риси. Скупий скупиться для всіх і для Себе також. А от жадний зажимає кошти свої, Чиїсь, на віддачу, але тільки і виключно для інших; для Себе він не жаліє Нічого

Кодама ( яп. 木霊, яп. 木魂 или яп. 谺) — в японской мифологии дух дерева либо само дерево, в котором живёт этот дух. Запаздывание эха в горах или долине приписывают деятельности кодама, в связи с чем слово «кодама» получило значение «эхо». Для выделения этих деревьев также используются священные верёвки симэнава