Не можу не написати цей шедевр:

Надворі гавкає собака.

Жінка чує - боїться, а чоловік, лежачи на ліжку, до собаки:

- А щоб тобі!

Дружина:

- Ой, який ти відважний!

- Я й до вікна підійти можу!

Є в Японії два геніальних аніматори: Хаяо Міядзакі (так-так, оплески, пані та панове) та Макото Шинкаі.
Перший це жадане здійснення казки, це чистий світ сповнений любові та героїзму, що неодмінно винагороджується і врешті-решт все завершується суцільним, безмежним щастям.
З 9 робіт другого, я бачила лише одну і мені вистачило - ностальгічне, сумне, з відголоском фатальності і, як не прикро, нудновате (хоча в японських роботах я ніколи на нудьгу не нарікала). У них особлива нудьга (чи скоріше провізуалізований процес роздумів), душевна і натхненна.
Отож, в цьому плані Шинкаї мене розчарував. Хоча професіоналістичності (анімаційної, сюжетної, фантазійної) в його фільмів не відібрати. Проте, на відміну від Міядзакі, в роботах Шинкаї ніколи не було пастельних тонів і це мене завжди нервувало.
Але сьогодні я переглянула стрічку

«Діти, які переслідують зорі»/«Hoshi wo Ou Kodomo»

Живе собі, не тужить старанне дівча Асуна. В школі вона відмінниця, поза нею - завзята господиня, на якій тримається увесь дім. Тато її помер, мама - дуже зайнятий лікар, та вона вже не маленька і може потурбуватись про всіх. Але у вільний час, вона ходить на скелю слухати самопальне радіо, що передає дивну музику. І в ці часи Асуна відчуває, що її щось кличе, що місце її не тут (прям, як я))) ).

Події відбуваються в маленькому містечку, де всі один одного знають і де нещодавно пройшла чутка про жахливаого "ведмедя", що шниряє околицями.

І ось, однієї сонячної днини, йде собі дівчинка через місточок у власний тайник і раптом глядь: посеред колії лежить славнозвісне звірятко, та зовсім не ведмежого походження; агресивний звір, не знаний на Землі. І була б Асуна загинула аби не дивний хлопчина. Тра-та-та, вони знайомляться, вона (як і належить) його перебинтовує, він її благословляє, а наступного дня його знаходять мертвим. Ланцюжок подій, приводить її у потойбічні землі, куди вона вирушила аби воскресити Сюна (свого спасителя). Вирушила разом з учитилем, який роками йшов до цього аби повернути свою дружину, який фанатично, до божевілля прагне цього, який не пошкодує нікого на шлягу до цілі.

В такій "теплій" компанії вона пізнає новий, барвистий світ, втрачає, знаходить і на порозі звершення своєї мети, мудро зупиняється; але це не убезпечить її від біди.

Динамічний сюжет. Оригінальні голоси. У небезпечні моменти справді нервуєш, у вирішальні, трагічні співчуваєш і переймаєшся. Фільм живий. Ти завжди залишаєшся онлайн з героями, переживаєш і проникаєшся кожною емоцією і ситуацією. В цьому й полягає відмінність з фантастичними ілюзіями, дещо розмитими, невагомими (як в сновидіннях) емоціями міядзаківських історій. А головне: правдивості "... Kodomo" не так суттєво сприяє музика - воно приходить саме.

І тут не можна сподіватись на неодмінний "хеппі-енд", та, все ж, надія на спасіння, хоч декого, є і ти відчуваєш, що вона справжня

Ня! Нарешті дочекалась свою нову каблучку зі "зменшувальної процедури"!
Важко, купивши, не мати нагоди потішитися нею відразу. Але тепер можна порадіти.
Як виявилось в ювелірному, виріб в безліч разів перевершує вигляд зображення взятого з інету. Ніжно, проте не надто невагомо; вишукано, та, аж ніяк, не помпезно. Давно бажала собі саме такий виріб))

Тепер потрібно підготувати одіж, до свят, під колір гранату

Найскладніше писати про те, що давно полюбилось, до якості чого давно звик.
Сучасні жіночі романи не користуються повагою і яскраво характеризують своїх читачів. Та в Англії XVII сторіччя, були свої "мильні" авторки, хоч, можливо до них і не ставились настільки упереджено.
До таких я відношу Шарлотту Бронте.

Шарлотта Бронте "Джейн Ейр"

Без художності. Просто перелічу неприємні моменти:

Джейн - при такому ставленні та вихованні, вона чиста, "нєсказанно умна (в свої 10)", зворушлива, повна любові діфффчинка

Міс Темпл - гарнюща, молодесенька, благородна, страшенно добра і, до того ж (о! дар небес!) маюча владу в школі, панянка.

Типовий стиль "плаксивих, сімейних (бідні діти)" фільмів - фсє тааакіє злиє, а ана тааак міла, да єщьо і гарда! Все аж занадто радикально, бракує неоднозначності характерів.

Решти я вже не пригадаю після терміну у півроку.

Не вистачило мені інтересу та наснаги дочитати її.
_________________________________________________

Джейн Ейр 

реж. Франко Дзефіреллі

Геніальна екранізація не надто сильного джерела! І відчула я це, ще зовсім малою.
Режсер-чоловік прибрав усі зайвості, всі красномовні емоції, лишивши тільки тихі, глибинні почуття/печалі, нагадуючи про усвідомлення героїв хто, ким є і кому, що дозволено.
Видвинув наперед правдиві та безвихідні складнощі того часу. Показав прагматичність персонажів і залежність виключно від доброї волі тих, в руках кого була влада. Показав увесь страх удаваного, фанатичного благочестя зі склянними очима.
Розповів про холодну поважність "порядного" панства, що не має милости та любові, ні на йоту.
І про тих, хто порядність свою ховав за маскою похмурості - спасаючись так -, насправді ж мав чуттєву, не озлоблену душу, попри усю кривду життя.
Показав він це так щиро і глибоко, так, що немає до чого причепитися. А головне: описи та пояснення думок/характерів персонажів - абсолютно зайві, бо усе написано у них на обличчі - зразковий кастинг!
На останок: ідеальний замок, ідеальні краєвиди, надзвичайно влучна музика, досконала гра акторів, оптимальна фільтрація сюжету.
Джейн -  мовчазна, сувора, стримана, чуйна, чуттєва.
Едвард - похмурий, болісний, жорсткий, але не грубий
Адель - "безжалісний шарм" у виконанні 9-тирічної дівчинки, ось і все
мрс. Фаєрфакс - усезнаюча, інтелигентна, не холодна, проте чужа, доморозпорядниця

Юна Джейн та Гелен Бернс 

Джейн

Рочестер

Адель

Я не обижаюсь на людей, я просто меняю о них мнение

 
108 Dato − Mahindji Var (Sand Dream)

Чувство и чувствительность 

Якщо коротко описати враження, то:
Просто приємно споглядати.
Все дарує тобі чисте задоволення від якісної речі.
Актои підібрані бездоганно. Деякі, взагалі, один-в-один відповідають уявленим, наприклад: Елінор, Маргарет, місіс Дженінгс, полковник Брендон. Проте, були й протилежні враження. Едвард, наприклад, безмірно розчарував. Уіллобі теж не надто вдале втілення емоційного, безтурботного спокусника. Поміняй їх з Едвардом місцями - і те, думаю, вийшло б більш влучно.
Місіс Ферарс, Шарлотта та Томас Палмери, Роберт Ферарс - ті, хто не так ідеально співпав з витворами уяви, проте, не прочитай я книги - ніколи б і не подумала на них нарікати.
Втручання ВВС в створення серіалу, було помітне в, заворожуючих своєю похмурою мальовничістю, пейзажах. В цікавій операторській роботі та грі світла.
В діалогах імпонували і радували прямі витримки з книги, так, як зазвичай режисери полюбляють все перекрутити по-своєму; а якщо ще й виконання імпровізацій вульгарне і низькопробне, то тільки те й робиш, що дратуєшся. Ті ж відмінності, що були присутні, залишали по собі віяння свіжості.

п.с.: Елінор!.. о, Хетті Морахен! Як же втішно і любо було спостерігати тебе! =))

Випадково натрапивши на тест типу характеру, для забавки вирішила пройти (люблю бліц опитування і анкети всілякі там); виявилось, що я "патєряний сангвінік") правда з елементами флегматизму - і чого я не дивуюсь?

Шкала психотизма

Среднее значение	5-12
Ваше значение	3

Шкала интра/экстраверт

Среднее значение	7-15
Ваше значение	15

Шкала нейротизма

Среднее значение	8-16
Ваше значение	3

Шкала искренности

Допустимый уровень искренности	<10
Ваше значение	8

А ще сангвінік вважається самим сильним типом, зі стійкими нервами, найадаптованішим до нашої дійсності. Легко контролюює різні емоції, безстресово, навіть позитивно, зносить зміни в обстановці, легко освоюється. Хваліть мене, хваліть))


Але зацікавило мене от що:
По статистиці, з 10553 людей, що пройшли тест,

Холериків - 3927
Меланхоліків - 2940
Сангвініків - 2560
Флегматиків - 1126
Домінуюча вікова категорія 18-21, сплески в 35, 46 і за 60

З них найбільше студентів - 31%, за ними йдуть "спеціалісти та службовці з висшою освітою, що не займають керівних посад" - 27%, а потім "керівники різних рівнів" - 11%


З висшою освітою - 42%, неповною в. - 27%, середньою - 15%


Переважна кількість схиляється до невротизму, є флегматиком-меланхоліком та інтровертом.


От така фігня, любі мої. І це результати 2008 року!
Не забудьте, що зара 2012 (майже).

До речі:

         СВЯТО НАБЛИЖАЄТЬСЯ!!!

 

З 1 грудня! =)