Крайнє оригінально і потішно

_________________

Учора вранці Рижуха мала стрибати з парашутом, вдруге. Вона довго до цього готувалась, ще довше мріяла, жадала, прагла. І цей день настав.

Об'явивши мені про це напередодні, мені було дано слово/обіцянку, що я неодмінно і найшвидшим чином дізнаюсь про вдале приземлення. За весь день дзвінок так і не пролунав. На мої відповіді не було. Припущень було багато, але страх, який заштовхувався куди поглибше, не дівався нікуди. Спати я лягла в тривозі.

Сьогодні зранку до мене долинув дзвінок - пропажа віднайшлась. Її історія, як зазвичай, вражала креативністю і сплеском карколомних, чудодійних пригод у нудному ХХІ столітті. Вона загубила телефон; вона загубилась сама, час-від-часу випадаючи з нашого виміру, де її всі шукали і діка валнавалісь. Але в цьому, абсолютно загубленому, стані вона таки стрибнула і отримала колосальне задоволення.

А я була дуже щаслива чути її голос