Я так досі й не написала про виставку імпресіоністів.
Ми були. І я була глибоко вражена.

"Нормандія в живописі"

Я знала особливість Моне: зблизька - незрозумілі, хаотичні мазки, тільки з неперевершеною палітрою, здалеку - захоплююче видовище! Може не весь імпресіонізм такий, але практично всі, з представлених там картин, були насправді красивими і яскравими представниками цього стилю. Ще, можливо, такий потужний вплив зумовився тим, що спільною темою для всіх картин було море. І тут імпресіонізм вписувався та проявлявся, якнайкраще.
Я люблю картини, люблю сполучення фарб, але не люблю коли картина мало відрізняється від фото. А якщо ж такі, то щоби вже абсолютно не відрізнялась - аж настільки майстерно; і переважно і вигляді портрету.
Досі в музеях мені було просто небайдуже. Цього ж разу я зрозуміла, щ`о таке перехоплення духу від картин, наповнення тебе у величезному об'ємі; щ`о таке спокійне спостерігання, ніби пиття. І мені, елементарно, було цікаво! Дивитись в притул і дивитись здалека. Ніякі блиски і майстерні відтворення реальності не відобразять так воду, мокрий асфальт, примарну, туманну далечінь, грозові хмари. Не відобразять так, щоб ти це пережила. В імпресіонізмі, безсумнівно, є якась сила. І це - моє.
Коли я дізналась, що з Моне - заради якого мною і відвідувалась ця виставка - всього одна картина, мені було шкода, що я так і не зможу, нарешті, познайомитись, насолодитись ним в повній мірі, але, якщо чесно, мені вистачило і без нього.
Його ж картина - єдина - була, чомусь, рідною, наче я побачила лист дуже старого друга всього життя. І дух її був вже знайомий. Не здивував. Просто він лишився таким же ж, як і в дитинстві; тільки тепер я побачила його міць і значність лицем до лиця)