Все! Посткросінг, як такий, втратив для мене особливу цінність після того, як я знайшла Се Кванга і Он Чжо - корейчат, веселих, милих і дружніх, які зраділи можливості приватного листування з українкою. Он Чжо взагалі виявилась з українськими коренями по маминій стороні - от тут я була дійсно глибоко вражена. Її, глибоко патріотична, листівка, вся в Шевченкові та ін., лежить в книзі, очікуючи правильно написаної адреси.
Се Кванг задирає мене написати адресу хангилем - зайва рисочка і листівка пішла не туди
( ≧▽≦ ) тож я "пожалуй" не ризикуватиму))

Активному дівчаті з Росії дійшла моя листівка. Вона сердечно подякувала.

"Здравствуй, София! Большое спасибо за теплые слова о моем творчестве, мне оч приятно :) Ты красиво пишешь о Киеве - мы были там неделю, но успели проникнуться к этому необычному, но уютному городу.
Открытка очень милая, а марки просто восторг! Спасибо!
Успехов в рисовании, хотя, главное ведь получать удовольствие) ".

Чехи також нині зареєстрували листівку. Ось це я слала:

І це отримала:

" Hello Sophie :)thank you so much for the nice painted card, I really like it! Have a sunny day, Zuzana".
А також комент від жінки з Болгарії:
"Ooh, it's amazing! I'd wish to have it!!! :)"

А тепер мені прийшла перша, після Н-ної спроби, відповідь з Японії. Дана згода на взаємний обмін. Але, поки я понасилала запитів туди і в П. Корею, ліміт на ПП закінчився. Чекаємо завтрашнього дня щоби сказати, що я хочу гортензію і побільше марок
（  ^ ∇ ^  ）

Багатьом людям цього питання не задавала, тож не знаю: може так у всіх.

Рот говорит о пассивном восприятии других людей, об эмоциях, привязанностях, является показателем чувственности и эмоционального мира человека.

Для мене емоції завжди були найважливішим у людині. А красу її я мимоволі визначала по усмішці. Все прояснилось.

Прикид моєї Шими-тян на 17 березня

Особисто моя теорія （^∪^）

Я перестаю ідеалізувати кохання. Досі переконана, що важливішого в житті не існує. Не обов'язково, щоб воно втілилось у життя і всі зажили казково. Достатньо просто його існування, десь глибоко в душі. Лише в юності ти ставиш питання ребром: "казка або смерть!", в зрілості ти задовільняєшся теплом у душі. І справа не в тім, що дріб'язковість бере верх, просто приходить бажання щоб життя не лише давало тобі всі хотіння, а й дати щось життю, стати чогось вартим; і хочеться спокою...

Існує два види кохання: "Перше" - яскраве, самозабутнє, відчайдушне. Воно акцентує на собі всю увагу і єство людини. Топить її у всіх можливих емоціях: пристрасті, печалі, радості, сумуванні. З ним вона здатна на вчинки, які досі не мали місце й у думках і суперечать самій її природі. Йому, скоріше, підходить слово "юне", бо не має значення до скількох ти відчуватимеш саме такі почуття; вони будуть існувати рівно до моменту твого "подорослішання".

І друге - "Зріле". Тут вже втручається твоя особистість, яка, нарешті, сформувалась, її потреби та цінності з пріорітетами. З ним ти не втрачаєш себе, а просто доповнюєш, ніби розширюєш обрії. Воно не змушує задихатись, коли його неможливо втілити. Воно, скоріше, схожа на друге дихання, додаткове. Втративши "юне", з ним ти втрачаєш сенс життя. "Зріле" - надає тобі його, навіть, якщо воно також не має можливості реалізуватись. Просто маючи його ти відчуваєш у собі життя. Збережене от таким чином, воно починає нагадувати просто любов.

Окрім глибокого, пристрасного почуття існує ще комфорт, і він не менш важливий.
До однієї людини ти відчуваєш нез'ясовний потяг, якусь гіпнотичну реакцію. Інша ж тебе просто не напружує. Тобі комфортно, затишно, надійно. І не існує "правильного" вибору, бо він залежить виключно від того, що кому важливіше: умиротворюючий штиль, чи шторм, що перехоплює дух

Бінго! Фішка корейського виховання: коли менший (за віком, статусом, професією) провиняється, старший не докоряє йому, а каже "я погано тебе виховав", а може ще й "епітимію" на себе накласти. Як, по-вашому, почуватиметься при цьому менший? Що на нього більше вплине: докір чи переймання на себе його провини кимось іншим?

Вітер продуває моє дерев'яне вікно. Повітря, що заповнило кімнату, чомусь, сильно нагадало морське; спалахнула картинка буремного моря. Так захотілось до нього, туди...