В сусідському радіо звучить Akon - Na na na - пісня, яка мене завше надихає на волю. Прикриваючи повіками погляд від сонця на заході, яке відбивається у вікні, згадую ніч на високому узбережжі моря, вітер розвіває волосся, ця ж пісня грає у навушниках, а я дивлюсь на місячну доріжку

"Жінці потрібна радість, а не безсила нудь"

Ніч, в навушниках-затичках слухаю Еру за закритими дверима. З дитинства боюсь чиїхось заглядувань через щілини, вікна й з-за рогу. Грає Моцарта реквієм, "Аменостро, Люциферо". Підіймаю погляд, а крізь двері заглядає хтось маленький, патлатий і в темному. Довго ми потім з мамою сміялись над моєю реакцією і словесним супроводженням її появи))))

Приємно так, після череди млявих, ясних літніх днів, посидіти під дощик в затишній хатці - з вікна якої лине свіже повітря -, виконуючи все, на що досі не вистачало часу й, кропіткою роботою хмарного клімату, удосконалюючи те, що боявся зіпсувати

Щойно прокинулась, як долинула до мене пісня з вулиці "Тиха-тиха", Гуляйгород. Як прекрасно, під передосіннє й ранкове, низьке сонячне сяйво слухати розмірену й затяжну народну пісню! Дивитись на веселкову павутинку, ним же підсвічену... І глибоко-блакитне небо: така блакить буває тільки восени. Це, як нектар життєдайний вип'єш. А потім чути вибухи, переплутані, напочатку, з громом...

Прочитала "Чарівний щоденник" Сесілії Ахерн - поздоровила себе з тим, що розім'ялась легким, захоплюючим чтивом - яке розбурхує цікавість, але не присипляє тривалими реченнями - і благополучно повернулась до рідної Остін. Як же я люблю її мову!

Справжня демократія, це не те місце, де всім має бути комфортно і тому всі утискувані "правами" іншого. А те, де кожен вчиться вживатись з іншим посередництвом терпимості, терпіння й любові