Довго я не знаходила сайт "Віденських булочок" і ось, нарешті він мені трапився

"Віденські булочки"

А учора, мандруючи нічним Хрищатиком, я випадково натрапила на приховану в центральних двориках кав"яреньку під назвою "Каффа" із логотипом жираффки, що жує кавову гілочку - як тематично!) Не переношу африканської теми, але тут вона втілювалась дуже ненав"язливо і якісно: стульці та столи, на вигляд, як з темного дерева, всюди речі виплетені з рогози, м"яке світло і сходинки, що тягнуться на другий поверх і таємниче в"ються колом у підвал..

Аби ще ціни не так скалили зубки, та зрідка можна дозволити собі й таке)

Каффа

Таким кольором відсвічує небо у прояснене надвечір"я після дощу

Просто захотілось написати; як поживаєш?

Низький уклін зі словами: "простіть мене люди, що зробили нам стільки добра, але": windows xp таки туповатий. А скільки я боролась з Андрієм, що в "севені" багато зайвих наворотів і хр гідна річ якої цілком достатньо! Та посидівши за ноутом майже всю зиму і все літо, тепер мовчу тихесенько і покірно киваю голівкою. Найбільше мені бракує стрілочки переходу між папками в меню збережння зображень, так, як ледь не щодня в мене відбувається процес обходу шпалер

місто підчас грози; по хмарах видно)

Дачні хроніки, серпень 2011

5 серп.
Повітря осені, що грамами просочується в хату, зводить мене з розуму

8 серп.
Надворі дощ і зарядив він надовго, здається.. Через "злісну" недомовку провайдера, я тепер без нету; і вже згодна на це, та, хоча б, ася була - діставала б усіх) Це, як у тому монолозі блогера: "Трафик кончился. Начал вести бумажный дневник. Ощущения странные...") Тільки до дружби з паперовим я, поки, не схиляюсь - нема бажання "сильно страдать от отсутствия бэкспейса", та й сам факт, що я, все ж таки, за компом - втішає. Які ми стали залежні! Проте, це, напевно, лише в пост радянських країнах ще турбуються про залежність від інету, закордом вже давно з цим змирились, як ми із залежністю від світла та газу. Відтепер і надалі доведеться змиритись і з веб щоденником - можна за короткий час написати значно більше; та й, внаслідок теперішньої відсутності активних онлайн-бесід - буде в чому покламцати по клаві.
Складно, поза очі, допомагати у створенні блогу, а особливо коли до свого-власного дістатись зась.
Думки про Київ - як оазис надії; лише б вони збулись..

11 сепр.
Осінь починається в серпні; в серпні падають зорі.
Небо восени значно вдумливіше. Влітку, приміром, воно яскраве і легковажне. А зараз його синь нагадує води глибкого озера: перед тобою рівна, озерна гладь, але цілком реально занурити руку в "потойбічну" глиб

12 серп.
Надзвичайно щасливий вечір.
І щастя це, ніби й безпричинне, але дуже потужне. Ще воно, дещо, нагадує радості тих, далеких часів, коли я жити не могла без бабусиного села і його наповнення.
Горнятко кави із сирними періжечками-корзинками з корицею, було першим ударом затишної, тихої втіхи. Потім подзвонила Малій і, як вона висловилась: "вперше за 21 рік ти сказала, що хочеш мене бачити - я кудись не туди потрапила?". А у вікно сяє сніжно.. ні, місячно-білий, осінній місяць. Тільки він може мати такий неповторний, сірувато-білий з блідо-синіми нотками, колір; тільки він! і тільки осінній!

17 серп.
Учора брався накрапати легкий дощик і від того увечорі небо було трикольорове, свіже, ясне, як виплакані очі - моє улюблене.
А сьогодні воно перемінило свій вигляд на зимовий: хмари рихлі, нечіткі, із оранжевим відтінком - меланхолійні і відчужені.
А моє довге, густе волосся таки залямчилось і Велика, за допомогою "Glis Kur: против сечения и спутанных волос", взялася це виправляти зі старанністю ката. Ця рідина "гадко пахнущая персиком" виявилась напівчудодійною: їй бракувало обезболюючого ефекту)

Дачні хроніки, липень 2011

20 лип.

Хоч і живеш в передміській дачі обласного центру, та цивилізація, все ж, торкається тебе лише краєм свого рукава і яка б вона не була шкідлива, ти, звикший, сумуєш за нею безмірно. І ось раптом, зустрічаєш в (телевізорі, якого навіть не вмикав у місті) улюблений фільм - скільки радості! Дивишся його, щасливий до іскорок, хоч і пів на третю ночі, і ніби трохи відлягає сум від душі

22 липня, 23:43

В обід лив дощ, навіть дощище з нечастим громом. Мабуть через це - хоч і давно то було -, так чути потяг, колії якого на відстані 3 км. від нас. У цьогорічного літа взагалі настрій постійно дощовий і повітря тому розріджене, свіже і такі звуки відносять в далечінь нестримно.
Муракамі, безперечно, атмосферний, але навіть це його навіювання не в силах відтягнути від тої спраги, жадання бути в потязі, що я чую, їхати кудись далеко, стояти в тамбурі, дивитись за вікно на вогники в ночі, мріяти про тих, хто з тими вогниками пов"язаний і чекати чогось... чекати з палаючою спрагою до життя і милуванням усіма його епізодами

Дачні хроніки, червнь 2011

7 чер.

* Сутеніє і на несадженому городі злегка поспівує соловейко
* Увечорі хор жаб, вже котрий день, обіцяє дощ, біля висохшої річечки
* Вночі теплішає і вітерець, м"якіший за віддалений подих, ніжить облиися та навіює, звідкись, запах квітучої липи. Він прохолодний, але настільки тендітний, що стає важко взагалі підтвердити його присутність. Про нього хочеться писати, але нічим не передати принесене ним захоплення і ті, незвичні відчуття

10 ч.

* Немає кращої розради самотнього вечора на дачі, як ноутбук.
* Улюблена, коричнева чашка кави - коли на неї, крізь жалюзі, пробивається сонце - з білим шоколадом
* Літо цьогоріч запашне. А я лежу, милуюсь пролітаючими вгорі літаками і рахую книги Муракамі: з 28-ми маю лиш 9 - пріскорбна.
* В перші дні приїзду, кілька разів вже вражалася кольорові неба: невже воно, таке яскраво-блакитне, є насправді? Аж дивно, з чого б це такі думки в мене?

11 ч.

* Сьогодні "пощастило" пити каву зварену Андрієм. Процес видався веселим, але кава вийшла слабенькою і пахла горілим насінням)