20 лип.
Хоч і живеш в передміській дачі обласного центру, та цивилізація, все ж, торкається тебе лише краєм свого рукава і яка б вона не була шкідлива, ти, звикший, сумуєш за нею безмірно. І ось раптом, зустрічаєш в (телевізорі, якого навіть не вмикав у місті) улюблений фільм - скільки радості! Дивишся його, щасливий до іскорок, хоч і пів на третю ночі, і ніби трохи відлягає сум від душі
22 липня, 23:43
В обід лив дощ, навіть дощище з нечастим громом. Мабуть через це - хоч і давно то було -, так чути потяг, колії якого на відстані 3 км. від нас. У цьогорічного літа взагалі настрій постійно дощовий і повітря тому розріджене, свіже і такі звуки відносять в далечінь нестримно.
Муракамі, безперечно, атмосферний, але навіть це його навіювання не в силах відтягнути від тої спраги, жадання бути в потязі, що я чую, їхати кудись далеко, стояти в тамбурі, дивитись за вікно на вогники в ночі, мріяти про тих, хто з тими вогниками пов"язаний і чекати чогось... чекати з палаючою спрагою до життя і милуванням усіма його епізодами
Немає коментарів:
Дописати коментар