З листа до Малої:

"Сьогодні пішла здійснювати мрію: здається, іще з часів "Денс" Муракамі, я мріяла про каблучку на мізинець. Нещодавно нарила тоненьку "Господи спаси и сохрани мя" і вирішила переробити її. Але ти знаєш, ЯКИЙ у мене мізинець, тож думала не вийде. Але її переробили! І зробили замалою..... я вже засмутилась. Та на іншій руці вона краще вмостилась, тож тепер я щаслів. Мені подумалось, що ювеліри - мають майже ідеальні пропорції характеру. Вони ніби митці, тому у них більш витончена душа; і водночас робота фізична - надає їм мужності, а доторк до металу - облагороджує. Дуже до душі мені став чоловік, що поблажливо виправляв мої хиби у визначенні розміру пальця.
По дорозі додому зустріла однокласницю. В школі вона була вертихвісткою і хитренькою такою, але коли подорослішала, то змінилась. Пам'ятаю нашу приватну зустріч з класом, вже в більш дорослому віці. Той вечір ми провели дуже тепло, радісно і змістовно. Тих, про кого я думала по-одному, в ту зустріч взнала інакше. Тоді для однокласників стало відкриттям, що я дружу з Максимом - він цього не викривав. А чи зі скромності, чи із сорому - не знаю... Вітка на той час вже пережила хворобу і може через це вона проявила себе найсвітліше: як щирий, цікавий співрозмовник, розумна дівчина і відкрита людина.
Перемовились трішки. Запитала, чи не спілкуюсь я із однокласниками. Що мені було їй казати? Що саме зараз я дуже сумую за Максимом і мені його сильно бракує; саме його, того, якого я пам'ятаю, і з його дорогою мені сім'єю. Хоча був період, коли я відверто ображалась, але те минулось і лишились тільки теплі спогади, які, можливо, не мають тепер під собою жодного підґрунтя, бо всі ми змінюємось; проте, я воліла б в цьому переконатись на власні очі.
Сама ж В. була з чоловіком і дитинкою - усміхненою і милою. Я від серця рада, що в неї все добре"