Кадзуо Исигуро

"Не отпускай меня"

Відразу після прочитання я могла сказати значно більше, але.. чи то враження були надто сильні і надто непридатні для обгрунтування своєї сили, а чи - скоріш за все - сила враження рівномірна із силою відрази, не надала мені наснаги описати цінності її та бажання витягувати із себе причини захоплення. Загалом, минуло вже, мабуть, більше, ніж півроку, багато-що вагомого вивітрилось, але я знаю точно, що ця книга мене привабила дивовижно переданою правдивістю людської поведінки.
Автор не забув, як діти підсвідомо відчувають правду, загрозу, таїну, при цьому нічогісінько не усвідомлюючи ясно. Він природно описав емоції власності, прагнень та дорослішання, ніби напряму списав з розгорнутої душі. Двостороннє замовчування здогадів, які здатні принести біль одному та чинники, переконання, що до цього спонукають. Врешті, дружба, ревнощі, розуміння та розлука, котра змінює людей, але не розриває зв'язки.
Все це на тлі.. явища, котре не має місця в наших реаліях, але яке цілком може стати дійсністю згодом, коли світ спроможеться перейти межу від страху перед відповідальністю, до бажання зберегти власне життя та здоров'я за будь яку ціну. Автор показав картинку того, про що сперечаються теоретики та філософи, які, власне, не мають безпосереднього доступу до того, про що говорять, а ті, хто має - не переймаються такими високоморалістичними польотами.
Книга - брудна, безумовно. І тому маю сумніви щодо повторного її перечитування. Але в одному я визначилась: мені цікаво почитати автора, який спромігся написати настільки незвичайну, несюжетну і, тим не менш, захоплюючу книгу, після якої лишається присмак вартісності. Це, безперечно, якісна річ і варта уваги вона саме своєю побудовую