Хто не в курсі: у нас трясеться будинок. Конкретно так. Що аж черепки (мої чашечки і фігурки, тоєсть) в серванті дзвенять і меблі стукотять об підлогу. Чому - не знає ніхто. Може через теплотрасу, що пролягає під будинком. Може через вибоїни по яким проходять фури.
Пам'ятаю одного гостя, хороброї, чоловічої статі, який застав доволі сильну тряску: який у нього був переляканий, якийсь питально-благальний погляд!)) Мабуть, подумав, що у цих, не надто бажаних, гостях йому і прийде каюк. Втім, намовляти не хочу - може здалось.
Я так звикла до князів київських і їхніх хронік, що не відаю, як буду без них, коли - невдовзі - закінчиться книга.
Сьогодні був ясний день. Небо зустрілось, як старий друг - я несамовито за ним скучила. Скоріше б вже весна, тепло, далі спека. Воля, мандри, каміння. Води Дніпра і Голосієво. О, як я хочу до Дніпра, до мостів, до парків київських, островів! А ще, я мрію про Одесу. І недоступно блукаю в думах по Криму, Ялті, Чорноморську.
Не знаю, чому тексти для мене такі рятувальні. Не писати не можу, хоч би про щось.