А ще мені шкода людей, які більшу частину дня віддають на те, щоб заробити собі на прожиття і якесь, примітивне дозвілля. При цьому робота їхня, дуже часто, просте витрачання годин на сумнівного сенсу завдання.
А ще гірше - студенти. Осягнула це в розмові з Дівчинкою. Вона вчиться вже сім років - не враховуючи школи - в одному старому, сірому, потворному приміщенні, від якого її вже тіпає. З вивченого вона пам'ятає мізер, а цінує і того менше. Але навчальною середою вона живе, це її все, усі її розмови і турботи. А перспектива по всьому цьому: залишитися викладачем у цій же ненависній будівлі, вчити малих чи мізерних - тобто у дит. садок. - або ж виїхати з рідного міста на зустріч чужині, невідомості і на неясний термін.
Мені шкода людей. І, так - я "жирую". Я маю змогу споглядати всю правду зі сторони і, попри всі складнощі і негаразди, жити так, як я хочу. Це розкіш; і дар. За нього я вдячна
Немає коментарів:
Дописати коментар