Пост із серії "важко розповісти про улюблене". Навіть почати з чого не знаю.

Для мене він не просто улюблений, я не можу дивитись його десятки разів, як інші, не можу почати дивитись сьогодні, а закінчити завтра (хоч я й ні з яким із вибраних так не роблю).
Ще він особливий особистістю, що грає роль головної "героїні"... Я побачила цю людину у фільмі "Зоряна брама (як дізналась потім)", ще в ранньому дитинстві, і вона закарбувалась мені на все життя. Дуже яскраво закарбувалась, я жадала побачити її знову і дізнатись побільше, як про людину. Що й зробивши, відкрила для себе цей фільм:

Жестокая игра / The Crying Game (1992)

Трохи похмурий, трохи філософський, трохи брудний.. але почуттями чистий, хоч би тому, що вони нестандартні, вони є ставленням людини до людини

Американський солдат потрапив в полон ІРА - Ірландської Республіканської Армії - і за три дні очікування викупу потоваришував з повстанцем. Розуміючи, що його не відпустять живим, він просить Фергюса потурбуватися про дівчину, що чекає його в Англії.

 Таким може бути опис. Але головна суть буде далі і вищеописані дані вкрай мало її зачіпають.
Фільм був би звичайною, пересічною стрічкою, якби не героїня. І це не вправна гра, вона такою є в житті. Її беззаперечна прив"язаність до Фергюса в совокупності із збереженням власного я - заворожують. Але їй не повірив би, якби не Стівен Рі. А його характеру не повірилось, якби не ІРА. А разом це фільм із іншого світу, що затягує