Нещодавно я писала про фільм "Жестокая игра" - ця стрічка дечим перегукується з тією. По-перше, тим, що ти не спроможний дивитись її багато разів, як зі старим другом - аби просто побачитись (занадто сильні емоції), а по-друге, тому, що це не кіно, а потрясіння.

Меланхолия/Melancholia

Перші дні я страшенно хотіла написати рецензію, та просто не була здатна - не могла його згадувати. Як і дивитись на небо - лячно.

Це не фільм/катастрофа, не трагедія про людей; він оповідає про планету, непомітно, але твердо вона займає позицію головної героїні, що лиш краєчком виходить на сцену наприкінці, але лишаючись байдужою - холодно йде геть. Люди ж тут - нагадуючи нам про наше істинне становище - лишаються безпорадними, розгубленими декораціями.
Операторська робота створює ідеальну атмосферу зловісного очікування і сьогочасності моменту, така собі любительська зйомка у хорошій якості.
Звуки. Не помічаєш, як вони поставляють тебе на місце героїв: плескіт води в ванній - ти відчуваєш її тепло; шелест гілляки - вона продирає по обличчю тебе.
І нарешті музика: вона помалу зводить тебе з розуму і ніби констатує факт моторошного захоплення та неминучості.

В Біблії стверджується про іншу загибель світу. Але мені хотілося б аби він загинув так, як показано в цьому фільмі. Це красиво. А ще є час аби подумати. Та, мабуть, це завелика розкіш для нашого людства.

Особисто для мене він є дуже інтимним та дорогим через те, що один-в-один передав те відчуття, що з"являлось у мене вві сні, яке ніде і ніяк не можна було повторити. І воно було надзвичайним! Коктейль із невимовного захвату, приналежності/близькості і благоговійної любові, тяги до космосу (саме до нього) і віддаленості від землі та невеликого домішку страху.
Я щаслива, що могла відчути це знову

І в списку моїх вибраних фільмів, безперечно, поповнення